П'ятниця, 17 жовтня 1873

Я грала на фортепіано, коли принесли газети; я беру «Galignani's Messenger» — і перші рядки, що впали мені в очі:
«Берлінські газети повідомляють, що заручини герцога Гамільтона з леді Мері Монтегю, дочкою герцога Манчестера, було відсвятковано при Баденському дворі 9-го цього місяця».
Газета не випала з моїх рук — навпаки, вона лишилася приклеєна, причеплена до них, я не мала сили стояти, я сіла й перечитала ці нищівні рядки ще десять разів, щоб упевнитися, що не сню. О! Боже милосердний, що я прочитала! Боже мій, що я прочитала!! Чому я така нещасна! (Я не можу писати ввечері, я падаю навколішки й плачу). Мама заходить — щоб вона не побачила мене такою, я вдаю, що йду подивитися, чи готовий чай. А мені ж треба на урок латини! О! Тортури, о муки! Я не можу нічого робити, я не можу залишатися спокійною!
Немає у світі слів, щоб висловити те, що я відчуваю, але те, що панує наді мною, зводить із розуму, доводить до несамовитості й убиває мене, — це ревнощі, заздрість! Вона роздирає мене, вона робить мене скаженою, божевільною! Якби я могла виплеснути її! Але ні, треба приховувати, треба бути спокійною! І від цього я лише нещасніша.
Коли відкоркувати шампанське, воно пінить і вщухає, але коли привідкрити корок надто, щоб пінило, і замало, щоб вщухло. Ні, це порівняння не влучне, я не знаю, я не можу. Я страждаю по-справжньому, не як маленька дівчинка! Я страждаю, я зламана!!! Я сказала Діні й Бенсі, що він одружується, і жартувала дуже спокійно й просто.
Нарешті ми виходимо, ллє (зелена сукня, дуже добре), у мене обличчя висельника, і на вокзалі мама каже мені, коли я стояла біля вагона з княгинею, що в мене нещасне, змарніле обличчя й що я стаю дуже худою. Тітка підтримала її ще сильніше. Я виправдалася навчанням. Мені вистачило сміливості сказати княгині й мамі, що він одружується:
— Невже він уже одружений? Ай, ай, ай; та що тут поганого?
Ми поїхали до London House, мама сказала взяти рахунок. Він виявився невеликим, і від радості ми їли й пили; там був смуглий чоловік, граф Стілетта, іспанець. Він увесь час лишався біля нас. Нарешті він дав тістечко Біжу й пробелькотів щось. Мені не до таких справ. Я обідаю щонайшвидше, і мимоволі щохвилини скидаю маску веселості, схиляю голову й стискаю губи. Бет помічає і каже:
Зарано, зарано, зарано.
Але вона не розуміє! Вона думає, що я маленька тварюка! Та яке мені діло!
Безсумнівно, я забуду з часом! Сказати, що моє горе вічне, було б смішно — немає нічого [Викреслено: смішного] вічного. Але річ у тім, що зараз я не можу думати про іншого, всі мені огидні! Навіть із часом, коли я згадуватиму ці блискучі надії, сповнені вогню довірливої юності, що ще не була розчарована й обманута. Вірила в щастя й чесноту, у справедливість і честь. Він не міг зрозуміти шлюбу без кохання й кохання без шлюбу. Він кохав коханням чистим і палким, чесним і чеснотливим! Свиня, бо він свиня, осел. Його женять! Він не одружується! Це все махінації його матері. Він не одружується! Його женять! Він кохав — свиню, тварюку, що не зміг протистояти нав'язаному шлюбу. Тварюка! О, як я його ненавиджу, я не хочу... ні, я хочу побачити його з нею!?!?! О! Це буде вже занадто!
Вони в Бадені, у тому Бадені, який я кохаю, на прогулянці, кіоск, крамниці, де я його бачила, де... коли... тоді...! Тато, і потім... Берта. О! Ні! Ні, ні, ні, це занадто жахливо! Жахливо! Страшно! І коли княгиня заграла Єгипетський марш, я подумала, що помру (я знову зупиняюся, щоб плакати). О! Так, коли я згадуватиму всі ці блискучі бажання й надії! На які ніколи не лягла рука нещастя й розчарування, я плакатиму так само, як плачу тепер.
(Пауза).
Як не вірити в забобони? Я сказала, що не буду співати: порушу обіцянку — ніколи не стану його дружиною. Я сказала, що матиму лише дві прості суконні сукні й один капелюх: порушу — та сама кара. Я сказала, що буду доброю — та сама кара. І от мимоволі я співала, мала елегантні сукні, оксамитові капелюхи, була зухвалою! І справді — я ніколи не стану його дружиною. Бог цього не хотів. А я ж так молилася, плакала, благала цього щастя! Щовечора навколішки я молила Бога почути мене! Але я недостойна, я не заслужила. Бог справедливий, Він знає краще за мене! Я кажу це проти себе, бо відчуваю, що ладна майже звинуватити Того, Хто бачить мене зараз і покарає мене. Ще? Я вже покарана. Але, можливо, Він хоче мене випробувати? Як Йова.
[Примітка: 1880. Усе це через пана, якого я бачила з десяток разів на вулиці, якого я не знаю й який не знає, що я існую.
Я все пам'ятаю, я падаю на ліжко, гризу подушки, плачу, сміюся, мої собаки оточують мене, скавучачи. Яке щастя, що я одна — всі або в казино, або в театрі.
Мене це вже не зачіпає.]
Я схудла від понеділка, 13 жовтня — дня мого нещастя! Щороку в цей день я роздаватиму бідним усе, що зможу, мінімум сто франків.
[Поперек: Я забула цю обіцянку й досі нічого не дала.]
Я вільна, ніщо не тримає мене за кордоном, і я серйозно подумаю поїхати до Росії й покінчити з цією справою, цією справою, що не дає мені жити. Якщо Бог буде настільки добрий, що дозволить щасливий кінець цієї справи, ми оселимося десь як слід і зможемо бувати в товаристві й відновити наше становище. Я більше не можу так жити, я більше не можу так жити, я більше не хочу так жити. Ми маємо їхати до Росії й з Божою допомогою покінчити зі справами. У товаристві не надто добре (не в Ніцці! Яке горе!!!) з наклепницьким процесом на горбу. Спробую трохи оговтатися. Все одно це нещастя. І Бог бачить, як я страждаю!
Відсьогодні я змінюю свою молитву: все, що його стосується, буде покінчено, я більше не говоритиму про нього Богу, я більше не молитимуся за те, щоб бути...
Розлучитися з цією молитвою мені здається неможливим, смертельним. Я плачу як тварина; ну ж бо, ну ж бо, дівчинко моя, будьмо розсудливими. Це кінець, ну гаразд, це кінець, ти помилялася, що сподівалася. Ах! Тепер я бачу, що не робиш того, що хочеш!
А якби я була в Бадені цього літа, можливо, хто зна? Але це кінець, кінець.
Приготуймося до муки зміни молитви. О, це найжорстокіше почуття на світі! Це кінець усього.
Амінь.+
Я прочитала молитву.
Я мала звичку благословляти його з усіх боків, не знаючи, де він. Ну от — цього вечора я цього не зробила, кінець. І моє серце стиснулося.
Я пропустила молитву за нього й за все нарешті. І відчула, ніби мені вириває серце. Ніби я несу труну коханого мерця. Поки ця труна ще тут — ти нещасний, але не настільки, як коли відчуваєш порожнечу скрізь.
Я усвідомлюю, що він був душею моєї молитви, яка тепер холодна, спокійна й розсудлива, тоді як раніше вона була жвавою, палкою й вогненною!
Він помер для мене, і труну забрали!
Це був мокрий біль, а це — сухий біль. Нехай буде воля Твоя.

Примітки

Англійською в оригіналі: The Berlin journals state that the betrothal of the Duke of Hamilton to Lady Mary Montagu, daughter of the Duke of Manchester, was celebrated at the Court of Baden on the 9th inst.
Англійською в оригіналі: miserable.
Англійською в оригіналі: Too early.