Понеділок, 6 жовтня 1873

О п'ятій за мною приходять (зелена сукня, непогано); їдемо на прогулянку — мама, княгиня, Діна і я. Проходить Віттґенштайн — її звуть Розалі, прізвища не пам'ятаю. Я на неї дивилася, коли княгиня робить мені знаки й каже:
— Джоя, Джоя.
Я не звернула уваги, тому що щодня вона мені каже «Джоя», коли проходить стара пані, що живе в будинку номер 7. Але вигуки «Джоя» стали розпачливими, і справді — вона пройшла у білому і чорній жакетці, красива як зірка. І яка пишнота, яка хода! Я була так вражена, побачивши її, що мама усміхнулася, глянувши на мій вираз обличчя. Я не випускала її з виду, і на пристойній відстані ми повернули; вона перейшла в бік моря, щоб іти з Розалі. Яка ця Розалі жалюгідна поруч із Джоєю. Дивуюся, як Віттґенштайн може терпіти цю маленьку сучку. У Джої розпущене волосся, але воно не гарне — менш гарне за моє, і мама каже, що воно фальшиве. Ми ще раз повернули — вона знає, що це задля неї; ми повернули, і мама сказала Оґюсту їхати додому.
— Ні, ні, продовжуйте, я її ще не бачила.
— Вона іде? — запитала княгиня.
— Іде, іде, наволоч, — відповіла мама.
Я стільки наговорила під час прогулянки, що rather tired. Мама і княгиня набридали мені цим Мілорадовичем, я оборонялася. Всі говорили відверто. Найзаповітніша мрія мами — щоб я вийшла за Мілорадовича, вона тільки про це й думає. Якщо це станеться, каже собі, мені більше нічого не бажати. Горе з горем! Я пояснила справу якнайкраще, як тільки могла. Я також намагалася довести, що в шлюбі можна бути щасливим.
Я пояснила, як саме.
[Закреслено: Наприклад: Ви кажете, що Одіффре займається]
— Я пояснила, якою має бути жінка, і сказала, що чоловік не бігатиме.
— Усі чоловіки на світі бігають, усі, інших нема, — каже княгиня.
— Запевняю вас, що так. Наприклад, ви кажете, що Одіффре цікавиться Джоєю. Справді ж, він не тікає від неї?
Княгиня і мама: Так, але це на місяць, на два, а потім — край.
А це — назавжди. Віттґенштайн не тікає, і це триває двадцять років.
— Ні, запевняю вас, це можливо. Якби я була чоловіком, я б не одружувалася. Ось ще — кидатися комусь на шию — це погано. Якби ще жінки були як я, тоді інша справа. Але таких немає й не може бути. Тому краще жити самому, бо неодружений чоловік — це не стара діва.
У саду знову говорили про Мілорадовича. Так, якби тільки я захотіла — махнути рукою, як собаці. Ось так...
— Тобі тільки захотіти, будь ласка, тільки захотіти.
Ні, я волію докласти великих зусиль заради когось іншого. Я сказала все, все, що могла. Все, що думаю, дбаючи, звісно, щоб виглядати байдужою й холодною, що засмучує маму, але я не можу інакше. Я б сказала занадто багато, і це стало б серйозним, тоді як я кажу все half joking tone, що дозволяє мені сказати більше, ніж серйозно.
У жовтій вітальні побачили світло — це Поль із молодим Арсоном. Я увійшла запихана. Мені його представили. І ми балакали втрьох цілу годину, тобто я балакала. Арсон такий сором'язливий. Ще не знаю добре, хто він, але гадаю — добрий хлопець. Він сказав, що прийняв мене за американку, додавши, що американки дуже гарненькі й граціозні, — за що я надіслала йому вельми граціозну й скромну усмішку на повні груди. Ми говорили англійською. Всі кажуть, що я говорю добре. Арсон сказав, що я говорю perfectly well. Я справді рада, що говорю англійською.
Він пішов, була сьома, я пообідала, і ми сіли грати в карти. О восьмій я піднялася, але, розпускаючи зачіску, знайшла чудову зачіску під старовину з трьома чорними оксамитками. І знайшла себе чарівною. Якби я здалася йому такою гарною... Вважаючи себе такою, спускаюся показатися й залишаюся поговорити. Мама повертається з пані Анічковою та її нестерпними дітьми. Вона мене squeezed біля вікна, ця люта дикунка. Ледве від неї відбилася. Не можу довше залишатися з цією лютою ордою. І йду спати.
О Боже, зроби так, щоб завтра ми поїхали на стрільбище!
[На полях: Арсон і Халкіонов обідають завтра у нас.]

Примітки

Досить втомлена (англ.).
Напівжартівливим тоном (англ.).
Бездоганно (англ.).
Притиснула (англ.).