Вівторок, 7 жовтня 1873

Чим менше маєш робити, тим менше маєш часу. Я відправила всіх учителів, сподіваючись їхати до Монако, але гроші ще не надійшли, і, на мій великий розпач, ми залишаємося вдома.
Об одинадцятій бачу перед вікнами Поля і Тріфона з рушницею, вистрибую у сад через вікно, і ми йдемо до кутка саду стріляти. Мої руки трохи тремтіли, коли вперше в житті я [закреслено: торкнулася] взяла заряджену рушницю, — особливо тому, що мама так лякається. Я взяла за мішень гарбуз на двадцяти кроках і влучила бездоганно — весь заряд увійшов у гарбуз. Другий постріл — у папірець двадцять квадратних сантиметрів, знову влучила, і втретє — в листок, знову вдача. Тоді я стаю зовсім горда, всі мої страхи зникають, і мені здається, що маю досить хоробрості, щоб іти на війну. Несу тріумфально гарбуз, папірець і листок і показую мамі, яка дуже мною пишається. Але вона не може заспокоїтися — тато й тітка починають свої жахіття. Тато співає похоронну месу, а тітка зірваним голосом (у серйозних справах вона завжди бере тон вище, від чого видає quacks) з усієї сили починає лементувати! Жах, тремтіння, нещастя, смерть, землетрус! Все на кону. Мені прострелять мізки, відрубають ноги, я буду скалічена на всі лади. Я — моральна потвора і стану фізичною потворою!
Вона жестикулює ганебно! Бідна мама, яка раділа зі мною, не може встояти перед такими страхітливими прикладами й пророцтвами, а ще тому, що не хотіла стати на мій бік проти тітки, і ще тому, що її уява розпалилася, — вона теж уявила собі всілякі жахіття. Тож це ураган, грім fortissimo! Typhoon пустелі! Кричать, лементують, наводять тисячу страхітливих і жалісних прикладів; я весь час стояла спокійна й усміхнена, кричала лише для того, щоб чули, що я кажу.
Справді — що поганого в стрільбі? Я не стаю від цього однією з тих огидних баб-чоловіків у окулярах, чоловічих жакетах і з тростинами. Стрільба з рушниці не заважає мені бути ніжною, люб'язною, граціозною, стрункою, ефірною (якщо можу вжити це слово) і гарненькою (?). Щоб вистрілити, я надягаю капелюх на голову, піднімаю комір і відставляю ногу для стійкості, але після пострілу обертаюся такою ж милою, елегантною й жіночною, ніби збирала волошки, співаючи пасторалі. Тільки очі сяють більше, ніж зазвичай, і щоки рожевіші.
Коли навчуся добре стріляти, вже не буду насувати капелюх тощо, але навіть для прицілювання я залишуся жінкою with the addition хоробрості, яка зробить мене лише більш незвичайною.
Я вся — стрільба, я чоловік; у воді — риба, на коні — жокей, у кареті — панянка, на вечірці — чарівна жінка, на балу — танцівниця, на концерті — соловейко з екстранизькими нотами і високими як скрипка, я маю машину в горлі та звуки, які проникають у душу і змушують серце здригнутися. У своїй кімнаті я — Венера; якби в мене були гарні руки й гарні ноги, я була б досконалістю, але ні ті, ні інші не визначні — ні гарні, ні потворні. Побачивши мене з рушницею, неможливо уявити, що я можу бути розніжена й млява, вдома; і все ж, коли інколи ввечері я роздягаюся, накидаю довге чорне пальто, що вкриває мене наполовину, і сідаю в крісло, — чесне слово, я здаюся такою млявою, такою розніженою, такою ніжною й граціозною (чим я насправді й є), що, знову, неможливо уявити, що я можу стріляти.
Більшість жінок або дурні, або жеманні, або ні те ні інше, або просто корови, або ще «самиці» — я рідкість, я буду освіченою, якщо Бог забажає, щоб я жила, й благословить мене, бездоганно складеною, з досить гарним обличчям, розкішним голосом, розумом, тактом, і з тим усім я буду жінкою. Щасливий, щасливий чоловік, який мене здобуде, — він матиме земний рай! Аби тільки вмів мене цінувати... хто?... Мілорадович — фі! фі! ні, дякую! цей маленький нікчема. Хіба він мене зрозуміє? А інша наволоч надто захоплена своєю красунею-кокоткою, щоб його розум відкрився й зрозумів. Ах! тварино, ти не знаєш, що я таке, — тебе шкода! Бідний невігласе! Тобто його нещастя зворушує моє серце, і я його жалію на повні груди! ну!...
Повернімося до нашої домашньої бурі, не чекаючи її кінця. Іду знову стріляти, цього разу на тридцять або приблизно тридцять п'ять кроків. Стріляла вдало, останній постріл був чудовий. Я щаслива. Написала до Ворта про мамину сукню й мою жакетку. О п'ятій виходимо з княгинею; я одяглася до обіду — сіра полотняна сукня, тюлевий та брюссельський фішю, повсякденна зачіска. Виглядала просто й мило. Бачила Джою лише один раз — я її помітила; від надмірного шукання — втрачаю.
Спускаюся грати в крокет — там Халкіонов, Арсон, Поль і Діна; беру Дінину кулю; ледве встигли закінчити — стемніло й подають обід. Сиджу між татом і Арсоном. Цей маленький Арсон — простий хлопець, досить нерозумний і трохи ніццький. Говорила англійською — він каже, що я говорю як англійка, без акценту. З паном Абріалем мала серйозну дискусію (все це влаштували, щоб показати мій розум) про Держави; я з честю вийшла, і, доказ — зі мною не були поблажливими, що доводить: мені не поступаються як чарівному дитятку, а розмовляють зі мною як із чоловіком. Я відстоювала рівність і перевагу жінки.
Після обіду танцювали, співали, грали.
[Два рядки закреслено]
Вийшли на терасу — чарівне місячне сяйво. Я грала в маленького козака, Валіцький і Діна танцювали, він — присядку, to the great delight of the assistants. Ми танцювали. Я не вмію танцювати за формою, я танцюю за натхненням; так я станцювала вальс-фантазію — визнали, що я вальсую чудово.

Примітки

Крякання (англ.) — тітка зриває голос.
Дуже голосно (іт., муз. термін).
Тайфун (англ.).
З додаванням (англ.).
На превелике задоволення присутніх (англ.).