Середа, 1 жовтня 1873

Приходить учитель мат. [sic], я не могла йти, але треба було. Я попросила його не давати мені розумової роботи, удаючи мігрень (я нею ніколи не страждаю).
На щастя, Брюне не приходить. Я вільна. Написала до Ворта за сукнею для мами. Виходжу (зелена сукня, погано). О четвертій — німецька. О п'ятій — знову на вулицю. Тітка з нами. Забираємо з собою пані Анічкову та Ольгу. Бет у Ґранд-Готелі — примірює сукні... Ми поговорили з паном Говардом. Він приніс мою fishing-rod. Я зупинила карету, щоб з ним поговорити.
Ми грали в королів із Полем, Діною і Бет. Мені не щастить у грі. Чи пощастить у коханні?
Середа, 1 жовтня 1873
Справді не знаю, що надіти; в мене немає жакетки, а полотняна сукня — це замало, надвечір. Справа з Палажкою продовжується (Валіцький дав їй два ляпаси) — вона втекла позавчора ввечері й повернулася тільки із солдатом, щоб забрати сукню. Виявилося, що зникло багато: у мами — двісті франків, у тітки — три монети по сто франків, у мене — три монети по сто франків, мозаїчна парюра з Венеції та сережки з бірюзою. Раніше не наважувалися її звинувачувати, хоча стільки речей зникало, але тепер все ясно. Жозефіна — добра жінка, спокійна, акуратна й слухняна.
Мама і тітка — на віслюках, а я з татом, Діною і Бет. Маленький ослячий прокат належить Джої, бо кілька разів я бачу, як вона виходить звідти, через чисті двері — а зліва є брудні. Вона була в полотняній сукні в блакитну смужку й солом'яному або муслінному капелюсі з блакитним ззаду. Вона вийшла з прокату, довго дивилася, як наша карета від'їжджає, і зайшла знову. У неї пишний і грізний вигляд, але грізність велична, яка надає їй вигляд королеви. Це не злість — це щось, чого я не можу пояснити.
Я так хотіла б зайти до неї, дурна я — я цілком могла це зробити за її відсутності, давши один чи два луїдори консьєржу. Я могла б потрапити туди, удавши з себе покоївку, на два тижні. Я зроблю це з часом.
Я вже уявила собі той час, коли буду покоївкою, але нікому не показуючи. Напудрю волосся, щоб зробити його попелястим. Я хотіла б переодягтися не для неї, а для тих, хто до неї приходить. Ця ідея мене переслідує, я так хочу. Але мама ніколи, ніколи, ніколи не погодиться.
Але коли я виросту, я це зроблю неодмінно, неодмінно.
Ми пройшлися від кінця набережної до Лондон-Хаусу, де я поїла фруктів і забрала додому консервоване порося, спаржу й огірок.
Пані Анічкова прислала чудові солоні огірки. Я пообідала як давно не обідала. Бульйон із маленькими листковими пиріжками, порося, солоні огірки. І чарівні курчата з солоними огірками, виноград.
Граємо в королів — я жодного разу не була королем. Я задумлива цього вечора.
Здається, Борель одружився — його мати в Ніцці й завжди з якоюсь молодою білявою жінкою, гарненькою, елегантною, але трохи старою для Бореля.

Примітки

Вудку (англ.).