Понеділок, 29 вересня 1873

Іменини тітки, Бет, її доньки і маленької Віри Анічкової. Виходжу з Полем, ми беремо фіакр і їдемо до мами, Діни та Валіцького на фруктовий ринок. Ми справили враження на цих бідних ніццянців. Я їла дуже добрий виноград. Звідти їдемо до Самуельса, і я купую з Полем валансьєнську хустинку для тітки й цукерки для дітей. Це було ціле єврейське весілля — зупинялися, йшли, поверталися, сперечалися.
Вдома ціла історія... Палажка нахабнувала, і Валіцький її покарав. Вона не ночувала вдома й усі ці дні виходить без дозволу, зухвалить і нічого не робить. Сьогодні вранці прийшла із солдатом забрати свої речі, але улагоджують, хочуть показати, хто вона така. Адам втручається, підозрюють якісь інтриги барона. Останніми днями тільки про це й мова.
Нікчемна дівка бреше потворно — сказала, що тітка її побила. Від цих слів у мене волосся стало дибки! Який жах! Хіба тітка колись мріяла про таке!! Осли (Анічкови) приходять. Їду в місто з Бет (зелена сукня, блакитний капелюх, добре) — цей капелюх мені дуже личить, але на мене надто дивляться. Він занадто об'ємний, я візьму тільки чорний. Полили вулиці, можна подумати, що йшов дощ, а я люблю Ніццу в дощ — саме тоді я її витримую. Ми пройшлися від Ліонів до Порталь'є, де зайшли подивитися на картини й старовинні меблі. Як я люблю красиві речі й як я їх розумію. У Порталь'є та сама Катерина, що на дачі. Обід готується. Мене трясе від думки про цей обід. Кого ми матимемо, Г! Оргешко, Маното, Лефевр і Абріаль!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Sacredieu (як кажуть ніццянці), що за публіка!
Мама така добра, що робить честь усім, але я... я не ангел, і визнаю, що наволоч, яка обідає в нас, мені вкрай неприємна. Чи варто заради таких поганих пащ влаштовувати обід?! Треба було замовити в Ґала шість обідів, десять пляшок Медоку й накрити стіл на кухні — ось що для них!
О Боже, за який гріх я оселена в такій бруді як Буффа! Я щодня оплакую нашу дорогу, кохану, обожнювану Аква-Віву — сльози навертаються на очі. Ах, як би я хотіла змінити квартиру!!! Нарешті прибувають шановна наволоч. Вони навіть їсти не вміють. Я залишаюся в зеленій сукні — не буду одягатися заради мужиків. Я, слава Богу, сиділа між Бет і татом. Все це галасує, говорить, жує, ковтає!
Неможливі манери. Я була готова ридати. Мама не дивилася, хто там є, а за законами гостинності як-не-як грала господиню дому. Як вона щаслива — все витримує! Або, радше, вона добра й не втомлює інших своїми стражданнями, як ваша покірна слуга. Я певна, що вона відчувала те саме, що й я, але приховувала — по-перше, щоб не робити скандалу, по-друге, заради мене. Заради мене — марно. Мені не потрібні abettors. Я й так занадто добре бачу, на жаль. Іноді я хотіла б помилятися. Під кінець курять, кричать. Хоч топися в першому-ліпшому струмку. Я зробила краще — випила вина й трохи захмеліла. Бет намалювала картину: коли товариство прийде до нас, знайдуть на одній канапі Гамільтона, що хропе п'яний, а на іншій — вашу ladyship, так само.
Це добре — обід без церемоній, але з рівними собі, а не з мавпами, непотребом, наволоччю, ніхтечками, мужиками!!! Цей Маното вульгарний як сто вісімдесят волів!
Після цієї пишної трапези достойні гості піднялися до розкішної вітальні Бакіс величним чорним сходами, покритими божественним килимом і небесними поручнями. Я тримала себе в кутку (не тому, що я могла б принизитися, адже я піднімаю того, кого удостоюю чести, а не опускаюся сама), а тому, що не почувалася вільно. Серед мужиків, серед селян я вільна, весела, але з цими нейтральними істотами — не можу. Мене попросили грати. Я добре зіграла анданте з концерту ля мінор Мендельсона — не сподобалось. Маното зіграла «Дочку мадам Анґо» — сподобалось. Мене ще примусили грати етюд, який я відбарабанила як-небудь. Що перли для свиней! Лефевр заспівав куплети, які я чула від Малезьо. Бідолаха, який сором! Після кожного куплета шалено аплодували, собаки гавкали, кіт нявкав, діти стукали й кричали, а мавпа з переляку тікала на штори. Було досить кумедно.
[На полях: Це нагадує збори.]
Боже, Боже, визволи мене від цієї вілли й від цієї публіки!!!!!!!!!!! Який гріх я вчинила, щоб бути так покараною! До цього проклятого року ми жили як годиться, але від цієї проклятої Бакіс ми перетворилися на буржуа, на Маното, на жах, на Данілових, на жалюгідних міщан. О! заради Бога, яке злидарство! Чи довго це триватиме? Бог знає, як я страждаю!
Я від цього хвора. І не можу сказати — бо влаштують сцену! О! змилуйся. Треба змінити квартиру. Я помру інакше! Ах! Господи, зглянься наді мною!
Сходи, вхід, вітальня маленька, жалюгідна, клітка для годування худоби — огидна, жахлива. Я ніколи не зможу описати своє горе! Жорж зі мною згоден. За кілька хвилин до сну спускаюся до корчми (читай: їдальні) і поговорила з Жоржем. Він цілком згоден. Діна хотіла блиснути в рожевій сукні, яка так пасує до Буффа, і своїх круглих і негарних, в'янучих плечах. Вона їх виставляє й вважає красивими. Щаслива наївність!
Вона зовсім не красива — ні, навіть не так; але безграційна, проста й вульгарна. Вона думає, що виглядає добре, змішуючи буржуазні манери з манерами французьких акторок.
Боже, витягни мене звідси, благаю Тебе! Але яке затемнення спіткало мій розум, коли я дозволила зняти цю корчму?
Ні, годі потурати. Я намагалася ні в що не втручатися — і ось, ми живемо в норі, ось результат! Треба перебрати поводи правління й щоб усе йшло у звичному порядку.
Ах! коли я думаю, ким ми стали з Буффою і літами в Ніцці!!
Боже, Боже, врятуй мене!

Примітки

Посібників (англ.).
Вашу світлість (англ., іронічно).