Неділя, 28 вересня 1873

Вранці пишу три листи Говардам. Під час і після сніданку мене катували, довели до сліз. Мама дратує мене до такої міри, що я стаю божевільною!! О Боже, Боже, Боже! Зроби щось, щоб так не було.
Значить, мені не можна навіть захоплюватися норою, де ми живемо. Тільки-но я відкрию рота, мама починає жахатися, кривитися й шикати. О! яка мука, Боже!
Я плакала, і мені полегшало.
Виходжу з Бет (зелена сукня, непогано). Зустрічаємо Джою. Бет розповіла, що знає одну даму, яка була в неї вдома. Та дама сказала, що розкіш надзвичайна (вона приходила просити протекції Джої для продажу картин), що там вітальня у сіро-вишневих тонах з ґіпюром, і що сама вона вийшла в халаті сіро-вишневого кольору і здалася їй на диво красивою. Вона бачила Гамільтона, який щойно прокинувся — брудний, яким був, сідав снідати, і мав вигляд, ніби напередодні був напідпитку. На це я додала Бет кілька жахіть із Бадена. Загалом Джоя і Гамільтон — тема наших розмов. Я бачила мою красуню кілька разів, і, думаючи, що вона поїде на вокзал, прямую туди. Дорогою бачу рудого і червоного мужика, схожого на Гамільтона. Бет мені каже:
— Тоді це герцог, якого я бачила того дня в театрі, коли давали «Мученицю». Він був у першій ложі зліва, а я — справа. Він увесь час глузував із Жоаніти.
— Це мене дивує, я його ніколи не бачила в театрі.
— Він залишився лише на півтори дії. Він загравав з американкою — білявою, високою, довгою й красивою (вона описала мені міс Вайт).
— І мати її штовхала, щоб вона з ним поговорила. І було видно, що вона йому набридла, він навіть повертався спиною, а вона говорила до його спини.
Увесь час вони розмовляли. Я така щаслива чути про нього. На музиці досить людей, але публіка непоказна. Джоя проходить повз нас ще кілька разів.
— О! яка вона красива! — вигукнула я. — Це досконалість. Якби вона знала, як вона мені подобається, вона б зупинилася й дозволила б мені на неї дивитися.
— Ви в її стилі, але краще, — каже мені Бет.
Я не знайшла що відповісти на цю нісенітницю.
— Я — краща за неї? Я?! Та годі, це неможливо. Запевняю вас, я вважаю себе некрасивою.
— Ні, ні, ви не некрасива. Мені нема потреби вам лестити, ви це добре знаєте. Ви не будете красунею, але будете чарівною, чарівною. У вас гарний колір обличчя, у вас чудові вуста, овал обличчя ось тут, — каже вона, показуючи щоку біля вуха й шию, — це просто чарівність. Ви будете чарівною, але мінливою. Ви в тому ж стилі, що й Джоя, але краще. Вона зовсім не гарна, особливо зблизька.
Або вона божевільна, або бреше. Я — краща за................... тьфу! тьфу! ні, яке божевілля! Якби я знала, що я хоча б настільки ж гарна, як вона, я б сміялася від радості все своє життя. Хай вона красива чи потворна — байдуже, бо він її кохає, всі чоловіки її обожнюють; вона в моді, вона могутня. Ах! бувають хвилини, коли я їй заздрю, я хотіла б навіть...
Поль у Монако — вправляється у стрільбі по голубах. Ніцца все ж таки огидна, коли починає наповнюватися. Ми не зупинялися біля саду, а обійшли все місто.
Я ненавиджу Джою, я не можу дивитися на неї спокійно. Вона нафарбована як мірошниця. Я принаймні природна й свіжа. Ми з Бет говорили тільки про Джою і Гамільтона.
[Два рядки закреслено]
Мене злить, що я його кохаю. Це принизливо. Я горда, я не хочу кохати першою. А якщо я кохаю — і мене не кохатимуть?.. Божевільна, божевільна, яка я є! Хто я поруч з нею? А я ж — я ж молода, свіжа, природна, гарно складена, гарненька, чиста й любляча — поруч із розпусною дівкою, яка себе продає! Ось що я таке! Йому обирати. Хай би він...
Я ненавиджу його теж з нею Г!!!!!!!!!!!!!
О Боже, зглянься наді мною! Свята Діво, захисти мене! ((((і збережи його)))).
[На полях: Завтра іменини Бет і тітки.]