П'ятниця, 26 вересня 1873

Нарешті я закінчила статтю проти «A journey across the central plains of Europe». Залишається її тепер опублікувати. Бідна міс Елдер вся вражена — вона не може уявити, що я збираюся надрукувати статтю.
Виходжу з Бет (некрашена сукня Діни, непогано) — я загалом однакова тепер. Віддала полагодити ґудзик на новій сукні, який я відірвала. У Лондон-Хаусі, поки ми їли, Саетоне вбігає як скажений і виходить під приводом запитати якогось пана. Наша карета змусила його зайти. Пані Скаріатіна повернулася. Коринфська вілла відчинена, штори на вікнах, свічки приготовлені й у вітальні — запалені. Гадаю, Борелі прибули. Вілла Віттґенштайн теж відчинена і її облаштовують. Холодно, я змушена була надіти блакитну жакетку тітки. Гадаю, я заберу її собі. Від завтра серйозно займуся лівреями. Діна червоніє при імені Халкіонова — яке жахіття! Дякую Тобі, Боже, що Ти зберіг мене від такого скандалу. Лондон-Хаус надихає Бет, і вона говорить про герцога. Я кажу їй, що він не одружиться, а помре на сходах Монако, або в ресторані, або в самому Лондон-Хаусі. Хай Бог збереже його від такої долі! Річ у тім, що для мене велике задоволення — його лаяти. Валіцький скривився при згадці про герцога — я почервоніла.