Понеділок, 25 серпня 1873

Приходить диякон. Я боюся, що він [Закреслено: мені зіпсує] зіпсує мені день, але, на щастя, після сніданку ми вийшли з ним, він залишає нас біля нової Опери. Йду просто до Лафер'єр, примірюю сукню -- вона зовсім не пасує.
Тому змінюють перед. Вчора до півночі я не могла заснути: моя чорна оксамитова сукня -- спідниця однотонна, туніка однотонна, ліф однотонний. Все це дуже граціозне й кокетливе для Ворта. Чорний оксамитовий капелюх, розпущене золотисте волосся. [Малюнок: навскоси]
Капелюх старовинної форми, щось на зразок простого маленького чепця, чарівний, обожнюваний, його форму неможливо описати. Ось що не дає мені спати (білий креп навколо шиї), і ось що мене переслідує. Я страшенно хочу це вбрання. І воно -- у моєму плані! «Один-єдиний відступ», -- сказала я, -- «чорний оксамит». Це було б так мило, так просто! Я вмираю від бажання мати це вбрання.
Та, від Лафер'єр, -- бридка. Завтра о другій обіцяли принести. О! як би я хотіла, щоб не дотримали слова! Ніколи я не бажала сукні, як цієї, вона б мені так пасувала! Спробую влаштувати справу. Буду молити Бога. Звідти до Мантель, я там залишилася щонайменше годину (сіра полотняна сукня, добре). Замовила капелюх Рубенса, коричневий, гарний, але він мені зовсім не знадобиться, якщо матиму щастя отримати чорне вбрання. Це божевілля -- купувати цього Рубенса (сто франків). Але зрештою! може, це буде найменше з моїх божевільств. Ми маємо фіакр. Я відчуваю себе як у Відні: вся мертва, сумна, сонна. Діна, чиї смаки завжди вульгарні, пропонує їхати до «Бон Марше». Їдемо туди, потім у старий Париж. Їду до готелю переодягтися в зелену сукню.
Сподіваюся, що настрій зміниться. Справді, я
|
|
прокидаюся, і ми фланіруємо бульварами, як щодня. Біля Кляйна Діна мені каже:
--- Подивися праворуч, на другу рамку...
Я подумала, що це Борель чи хтось. Дивлюся -- і бачу красуню, це Джоя. Показую тітці. Навіть Поль каже:
--- Ах! Це Джоя.
За це я його картаю -- негарно вимовляти її ім'я вголос.
Але яка ж вона красива! Я не могла відірвати очей від цього портрета. Бачивши її нещодавно на стрільбищі, я вважала її неприємною, але я дурна, вона красива, красива, красива! Риси, вираз, очі, овал, бюст -- все чудове. Це красуня. Ніколи я не бачила жінки такої досконалої й красивої.
Це досконалість красивої жінки. Бувають гарні обличчя з негарним тілом або красиві тіла з негарним обличчям. Але тут -- досконалість. Водночас вираз жвавий, дотепний і жіночний. Нема ні злоби, ні пустотливості, ні холодності мармуру, ні простоти. Це жінка, про яку я мріяла. Це досконалість, яку я шукала. Ну звісно, він мусить її кохати! Він мусить її обожнювати, вона гідна його -- це перше, що мене вразило, побачивши цей портрет. Ніколи в житті він не зможе її кинути. Хай навіть сто разів на день вона буде невірна -- зрештою, я думаю, ні вона, ні він не претендують на вірність -- він кохатиме її! Якби я була чоловіком, я б збожеволіла!
Як можна припустити, що можна її кинути заради когось на світі! Можна все життя стояти в неї біля ніг!
Я ніколи не буду такою красивою, як вона! Я ніколи не буду красивою! Я відчуваю себе розчавленою. Далека від бажання його побачити -- я б утекла. Навіщо? Хіба я можу претендувати на те, що... Яке божевілля, ніколи в житті. Я дурна. Вона така красива! В її очах -- тріумф. Вона ніби каже: світ належить мені.
Ось, ось коли я нещасна. Знаю, що таке безсилля й заздрість! Почуваюся горобцем поряд з орлом. Вся надія загинула навіки.
Вона гідна його. І тим краще... Хай Бог, ні, ні, не знаю, що кажу.
Я ревную! І безсила! Я відчуваю те, що неможливо пояснити!
Обідаємо в російському ресторані, куди диякон приєднується.
|
|
Ми знову фланіруємо, я хотіла знову пройти повз Кляйна. Хотіла переконатися, чи справді вона така красива. Але ми не пішли з того боку, де Кляйн. Купила великий солом'яний капелюх за два франки двадцять п'ять сантимів.
Я всіма способами хотіла перейти на інший бік, але не вдалося; наполягати? У мене не було жодної причини. Отож повертаємося.
Поль, говорячи про кохання, сказав, що я ніколи не забуду Ремі, який же він дурний. Я пояснила йому цю справу, і Діні, і тітці теж.
Раніше я й не уявляла, що є Джоя. Я просто думала, що це питання часу, що з часом він мене полюбить. Тепер я бачу все своє божевілля.
Хіба можу я наперед мовчати про такі ідеї?
Чоловік кохає жінку, ця жінка -- красуня, він її кохає. І ось маленьке цуценя уявляє, що цей чоловік забуде цю жінку й піде кохати цю маленьку дурну. Це було б справді найнеймовірніше на світі.
Я була божевільна!

Примітки

Англійською в оригіналі: «puppy».