Середа, 20 серпня 1873

Прокидаюся об одинадцятій і починаю рахувати гроші. Бачу, що дві тисячі п'ятсот франків -- це ніщо, коли їх треба витратити. Я не можу вкластися менш ніж у три тисячі франків, і навіть це дуже скромно. Купила папір зі своїми ініціалами, перетягнула парасольку, замовила пару сірих черевичок (у мене їх п'ять пар), рукавички, сукні; тепер мені потрібні капелюхи. [Закреслено: завжди]
Замовила ще одну сукню у Ворта, грубе синє сукно, безсумнівно дуже гарна, сімсот франків. Мені нічим платити, бракує трьохсот п'ятдесяти франків. Надішлють до Ніцци. Ми загубили Поля; обід у російському ресторані, навпроти Опера-Комік. Там були самі чоловіки. Я дуріла й казала тисячу дурниць, усі, хто мене чув, стримувалися, щоб не розсміятися. Іноді на мене находять
|
|
напади балакучості, тоді ніщо не може мене стримати. Я як машина.
Дощить, підганяють купе, ми повертаємося. У ліфті бачу Поля, він зустрів приятеля. Він голодний і пішов їсти внизу.
Цей день короткий, бо я написала вчорашній запис сьогодні.
Зустріли Ложе на бульварі. У неділю перегони в Поршфонтені, було б святотатством туди не поїхати. Тож я буду молити Бога цього вечора пробачити мені мої божевільства й не карати мене!