Вівторок, 22 липня 1873

Я позувала — портрет є гарна голівка, але то не я. Я засмучена, сподівалася мати щось гарне. Сьогодні вранці я знову читала ту книгу. Мама відчинила двері. Я думала, що вона ввійде й мене застане, але ні — вона запитала, котра година. Щоб мене не зловили, я ховаю книгу в шухляду й читаю так, щоб щомиті могти вдати, що щось шукаю. Попри ці запобіжні заходи, мені було дуже страшно, я була червона й неспокійна.
Яка шкода, що маю лише другий том «Куртизанок світу». Є чотири розділи, кожен у чотирьох томах: «Куртизанки», «Великосвітські дами», «Парижанки». [Закреслено: Жінки, що впали]
Це трохи відверто, але дуже добре написано. Вдень я її дочитала. Цікавість у мені розбуджена — в цьому томі говорять про попередні події, а я їх не читала.
Увечері ми з княгинею пішли пройтися набережною; чекаючи Діну, ми говорили про Баден, про товариство пані Паскевич, Карлоса Гамільтона й стару діву. Тут я була на волі, могла віддатися своїй найбільшій утісі — говорити про нього. Вона запитала, чи лорд Гамільтон гарний: високий, темноволосий і сама тичка, але гарний.
— Чи він схожий на герцога?
— Ні? Це добре, бо в того мерзенне обличчя. Божевільна!
— Як це, навпаки, той, хто тут, кращий.
— Рудий, той, у кого червонувате обличчя?
— Та так.
— Той, що Джоїн?
— Та так, він набагато гарніший.
Вона любить худих і темноволосих — прощаю.
[На полях: Мама, тітка, Валіцький і Поль у Монако.]