П'ятниця, 30 травня 1873

О восьмій, після уроку живопису — ах! маю сказати, що в мене була знаменита дискусія з паном Бенса. Я сказала, що хочу вчитися серйозно, хочу почати з початку, що те, що я зараз роблю, мене нічого не вчить, що це змарнований час, що хочу з понеділка заново почати малюнок; це не його вина, що він не навчає мене як слід. Він думав, як мені сьогодні пояснив, що до нього я брала уроки й зробила всі ці очі, рóти, нóси тощо. Це мені полестило, бо малюнки, які йому показали, були перші в моєму житті й зроблені мною самою.
Обидві сірі сукні принесені, дуже добрі. Дорожню сукню я вдягла сьогодні. Отже, о другій ми поїхали з графинею де Музе та її дочкою, де Баллор з чоловіком до отця Лавіня. Він нам покаже Нотр-Дам.
Спершу ми були в нього в салоні; він надзвичайно люб'язний, виглядає лагідним, спокійним, добрим (з котячими кігтями), навіть жартує. Він показав нам усі багатства церкви — чаші, кадильниці, хрести й казули. Форми якщо й не необхідні, але так заведено, і вони не зайві — як мистецтво це навіть потрібно, бо є чудові речі (дорожня сукня дуже добре), — але казули, які надзвичайно розкішні, на мою думку, непотрібні. Краще б дати ці гроші бідним; який негідник цей отець! Він так впливає на француженок, що аж шкода! Він навіть своїм впливом домігся, що багато багатих молодих дівчат не одружуються, присвячують життя так званим добрим справам і залишають свій статок священикові.
Це небезпечна людина, бо дуже красномовна. Не хочу його слухати часто, бо мимоволі змушена буду вірити в те, що він каже, а якщо не повірю — буду настільки нашпигована його єзуїтськими принципами, які входять у душу як змія під квітами, що не знатиму вже, кому вірити, що шанувати.
Я досить тверда у своїх переконаннях, але в моєму віці й з моїм малим досвідом так легко спотворити мою душу й зруйнувати мою віру! Його слова, навіть не звернені безпосередньо до мене, можуть діяти як отрута. Я можу скільки завгодно казати, що я сильна, що знаю багато, що мої переконання тверді — але все це нічого. Пізніше побачу, як мало в мене досвіду й яка я ще дитина тепер, хоч і вважаю себе такою мудрою. Нехай Бог мене збереже.
І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.
А ці старі француженки! Торкнутися отця Лавіня за плече — потрапиш до раю; за руку — до чистилища; по спині — до пекла! Нехай їх чорт забере! Вони дурні. Мадам де Музе обтрусила рукав отця. Як він уміє витягувати гроші!