Четвер, 29 травня 1873

Весь день минув у пошуках квартири, і нічого нам не підходить; якщо будинок досить великий — сад замалий, бо я хочу поставити крокет у саду, і це нова й велика трудність.
Багато квартир нам підходили, якби не крокет. Думаю, Рубіоні досить зручний.
Ми бачили віллу Дурандо — вона справді чудова, але трохи далеко. Нам підійшло б її купити, але сюди далеко. А я не хочу нічого купувати в Ніцці. Ми проведемо тут цю зиму, а потім поїдемо до Італії, до Флоренції чи Неаполя — не знаю куди. О, сподіваюся, цієї зими ми з ним познайомимося, і тоді я дізнаюся, де він проводить більшу частину часу, — і туди поїдемо. Усе щастя мого життя — в цій зимі, бо якщо ми поїдемо в інше місце, як я дізнаюся, чи зустрінемо його? А до Ніцци він приїжджає щозими — отже, є прекрасна надія. Але хіба я забула? О, яка дурна! Де б ми не були — однаково, аби Бог був зі мною й допомагав — це все, що потрібно. Якщо Він вирішив зробити мене щасливою, Він зробить усупереч усьому. І різниця є лише в моєму слабкому розумі — де ми будемо.
Сьогодні я відновила навчання й почала вчити Палашку читати російською.

Примітки

В оригіналі англійською.