Четвер, 22 травня 1873

Ось так історія! Хіба коли зі мною таке бувало! Зовсім не зібравшись — і ось я вже в дорозі до Женеви, поїздом о другій. Ось як це сталося: з тієї ж причини, що й минулого разу, тобто ювелір хоче стягнути вдвічі більше; минулого разу мамі відрадили, але цього разу вона їде. Подробиць справи я не дуже знаю, але неважливо. Я взяла стару сіру сукню Діни, підлаштувала якнайкраще — і це чудово. Усе, що я вдягаю, гарне; найбезформніша сукня на мені стає граціозною; на іншій та сама сукня — потворна, на мені вона набуває іншого вигляду. Це не для того, щоб себе хвалити, а чиста правда.
Ми поїхали на вокзал, де зустріли майже всіх, хто ще лишається в Ніцці. Мадам Райс з братом і кузиною, мадемуазель Комбі, яку ми знали. Ми з ними поговорили, і оскільки їм тією ж дорогою, домовилися їхати разом. Валіцький, Маркевич і Діна нас проводили; тітка все ще хвора, нам так її шкода.
Отже, ми поїхали — в мене голова йде обертом, так це було несподівано!
Подорож до Ліону була дуже приємною в товаристві цих американців; вони чарівні й люб'язні. Я досить добре говорила англійською (я пишу це, а мама з Крумлінґом рахує рахунки з іншого боку столу, і це мене плутає — я не можу писати). Від Ліону їхали з чоловіками; це мене дратувало, бо вони не мали пристойного вигляду. Я весь час розмовляла, і книжка, яку взяла з собою, була непотрібна до Ліону. Але коли американці від'їхали, я її пошукала й виявила, що вона загубилася; треба купити, щоб дочитати: «Мейбел Воган» авторки «Ліхтарника». У Райсів була книжка, яку хочу прочитати — «Сатанелла» Невіля чи щось таке. Ми розсталися дуже добрими друзями.

Примітки

В оригіналі англійською — Марі переходить на англійську, говорячи про англомовні книжки.