Середа, 21 травня 1873

CZ ENUKFR

Жорж не хоче приїхати сюди, щоб з'явитися до суду, — а це було б так просто і позбавило б Толстих та їхнього адвоката можливості казати всілякі мерзотні речі. Якщо він не приїде, він не може мати адвоката, а вони матимуть, і той зможе звинувачувати всю родину в найжахливіших речах, і ніхто не зможе його зупинити, бо ми не можемо — це нас не стосується. Я зовсім зламана, я нещасна через це. Толсті й без того говорять про нас жахіття. А тут ще ця справа! Вони зможуть говорити що завгодно. І я теж страждаю — моє ім'я. Я ніколи не опинялася в такому становищі. Толсті нас обмовляють усюди. Це мене ламає. Я плакала як тварина. Уперше плачу від такого горя. Це сухий біль. Навіть чиясь смерть — краща (як біль), бо вона мокра, а це — сухе. Я плакала стільки, стільки. Я була нещасна, принижена, приголомшена. Ніколи не доводилося страждати з цього боку — рано починаю. Я лаяла Жоржа, звинувачувала його в усьому, висловлювалася дуже гірко. У моєму горі перша думка була піти молитися Богу, щоб Він позбавив мене цієї жахливої речі. Але, на жаль, не пішла — мене відволікли. А ввечері я втратила всю енергію; раніше я бігала замість того, щоб ходити, а сьогодні ходжу як кішка. Спробувала стрибнути, але вийшло незграбно, невправно.

Georges ne veut pas venir ici pour comparaître devant le tribunal, ce serait si facile et ça ôterait aux Tolstoy et à leur avocat le pouvoir de dire toutes sortes de choses vilaines. S'il ne vient pas, il ne peut avoir d'avocat et eux en auront un qui pourra charger toute la famille des choses les plus affreuses sans que personne puisse le réprimer, car nous ne pouvons pas, cela ne nous regarde pas. Je suis tout à fait brisée, je suis misérable à cause de cela. Les Tolstoy, sans cela, disent des horreurs de nous. Et encore cette affaire ! Ils pourront tout dire. Et moi aussi je souffre de ça, mon nom. Je ne me suis jamais trouvée dans une pareille position. Les Tolstoy nous calomnient partout. Cela me brise. J'ai pleuré comme une bête. C'est pour la première fois que je pleure d'une affliction pareille. C'est une douleur sèche. Même la mort de quelqu'un vaut mieux (comme douleur) car c'est mouillé et ça c'est sec. J'ai pleuré tant, tant. J'étais malheureuse, humiliée, consternée. Jamais je n'eus à souffrir de ce côté, je commence tôt. Je grondais Georges, je l'accusais de tout, je m'exprimais très amèrement. Dans ma douleur, ma première idée était d'aller prier Dieu de me délivrer de cette affreuse chose. Mais, hélas ! je ne suis pas allée, on m'a distrait. Mais ce soir, j'ai perdu toute mon énergie, avant je courais au lieu de marcher et aujourd'hui je marche comme un chat. J'ai essayé de sauter, mais *cela s'avéra gauche, maladroit*.