Субота, 10 травня 1873

Гарна погода. Об одинадцятій купатися (рожева сукня). Досить добре купання. Але у воді була маса гарних нісуазів — це мене дуже дратувало. Вийшовши з дому, ми з мамою спустилися до моря, де кілька бідних старих рибалок тягли невід. Ми дочекалися результату: шість рибин — яка жалість! Мама їх купила, давши ще трохи зверху.
Вона пішла додому заплатити чоловікові, а я залишилася чекати на прогулянці, спершись на дерево. Нікого немає; я не бачила нікого, крім сестри Бореля, баронеси де Палланд-Нермен; вона пройшла, дивлячись на мене, і навіть обернулася раз. Мабуть, її брат наговорив їй якихось дурниць. Потім ми сіли в екіпаж, що на нас чекав.
На прогулянці (нова сукня, добре). Ми їхали до Говардів, коли на півдорозі їх зустріли; зійшовши й відпустивши екіпаж, ми пішли пішки з ними. Ліз дивиться на мене як на вищу за себе й хотіла б моєї дружби. Але я вже для Елен, хоча ще не зовсім маю її довіру, але це прийде. Що до мене — я б ніколи не розповіла всього подрузі й не вважаю дружбу двох дівчат міцною. Я ніколи не мала подруги й не можу по-справжньому зрозуміти, що це таке.
Я не можу вірити в дружбу — ніколи її не переживала. А проте вона може існувати між двома чоловіками, наприклад, двома любителями життя, які нічого не заглиблюють, живуть, не обтяжуючи себе непотрібними муками, і дружать заради полювання, вечері тощо. І, як правило, саме ця дружба, що виглядає легкою й легковажною, найщиріша й найвідданіша, коли потрібно. Між жінками вона може існувати на тих самих умовах — бути подругою, не бажаючи шукати глибини; подругою для розваг, прогулянок, вбрання. Але бути подругою серйозно й справді — дуже важко. Не треба цим перейматися, це прийде природно, а ні — то й примусити не можна.
Увечері у Французькому театрі — «Робін-лісник» Вебера. Театр повний (блакитна сукня, непогано) — все, що залишилося в Ніцці. Нудно, дурно.