Понеділок, 21 квітня 1873

Хмарно і прохолодно, нестерпно. Увесь Страсний тиждень я не лягала й не вставала вчасно; сьогодні перший день.
Я скупалася в морі, поїхала з мамою (небілена туніка, новий капелюшок, гарно). Коли я надягла цей капелюшок, мама сказала:
— Ах! Герцогиня Вестмінстерська!
Казали, що цей капелюшок чарівний, і я сама так вважаю — він надає такого благородного, граціозного, елегантного вигляду.
Хоч що кажи, вбрання означає надзвичайно багато: я з двома маленькими косичками, нісським капелюшком, сукнею з дешевої сірої вовни — і я з піднятим волоссям, гарно зачесана, у паризькій сукні й цьому капелюшку — це дві різні речі.
[На полях: Наш день прийомів. Прийшло безліч людей, навіть мадам Паттон, словом — усі росіяни, яких ми знаємо, й іноземці.]
Я така надзвичайно сумна! На прогулянці (блакитно-сіра сукня, гарно) майже нікого. Не відсутність людей мене засмучує — я не знаю, що це таке, але не можу знайти собі місця, я нещасна наскрізь; і без причини. Чи це передчуття? О! Боже мій, врятуй мене! Позбав мене нещасть! Відведи нещастя від мене! Поверни мені веселість — я така нещасна.
Мадам Проджерс поїхала.