Вівторок, 15 квітня 1873

Цілісіньке пополудні я проплакала, допитувалась, яку сукню матиму, й набридала всім і собі. Не знаю, що зі мною було, але я була сама не своя — у мене немає сукні, ось і все. На прогулянці (моя чорна сукня, досить пристойно) чимало народу.
Замовила сукню з небіленого батисту, дуже гарну, на набережній Сен-Жан-Батіст — саме це мене мучило, тепер я задоволена. Ось на чому тримається моє щастя!! може, це випадковість, і настрій мій змінився сам по собі, а не через сукню; але я думаю, що саме через сукню, бо в мене нічого не було і в голові нічого не було, я не знала, чого хочу, а тепер замовила сукню й капелюшок на вулиці Джофредо, такий самий, як у Ґальве, але з італійської соломки — сподіваюся, вдасться.
Увечері до церкви. Молилася за своє щастя.
[На полях]
За сніданком згадали Гамільтона — і я почервоніла як скажена.
За обідом мадемуазель Коліньон сказала слова, що мене вразили: «Коли жінка хоче чоловіка, вона його завжди отримує».
Ах! але для цього треба бути жінкою, а не дитиною. Але якби тільки я з ним познайомилася, я б молила Бога стільки, стільки, стільки, що Він зробив би так, щоб він мене кохав. О! як би я хотіла його побачити! Це щастя, про яке я забула.