Субота, 12 квітня 1873

Гарно, але вітряно й мало сонця.
На прогулянку (зелена спідниця, жакет із вікуньї; відтепер одягатиму лише сірий капелюх, не зелений; гарно) — мало людей.
Бачили Вайлсів, Дюранів і кількох панів, серед них Левіна, який позавчора зробив нам прощальний візит.
Верхи — амазонка Діни готова, але в неї ще болить нога.
[Два рядки закреслено]
Одіфре тепер справді перший парубок на селі, хоч нікуди не ходить і набивається в ціну, наслідує герцога — бідний загублений хлопець!
Яка шкода — він гарний хлопець, багатий, і вже в руках цієї жінки; він перший парубок, кажу, бо Борель від'їхав, Левін від'їжджає, Турнон від'їхав давно — і нарешті всі.
Об одинадцятій прийняла морське купання; нікого не бачила; доволі вдале купання — багато плавала на різні способи.
Яка шкода, що нікуди не ходить цей хлопець, бо він тут найкращий. Яка шкода, що він уже приречений на це волоцюзьке життя — без товариства, окрім кокоток і гравців тощо, — на розтрати, все, на саморуйнування й зрештою безґрошів'я. Яка шкода. Зрештою, він наставляє роги бідному герцогові — безтурботному розпещеному дитяті; а може, герцог уже все закінчив з нею! Це було б чудово — я молю щовечора Господа Бога, щоб так сталося. Мені здається, що вже так.
[Упоперек: Авжеж, дурепо.]
Отже, вона не може лишитися без прибутків — і ось нова бідна дитина; вона доведе його до майже-злиднів і тоді викине! Жах! Залишмо це — це обурливо!
Увечері у Французькому театрі (біла муслінова сукня, манишка Діни, підібране волосся, маргаритки, дуже гарно). «Лікар мимоволі» Мольєра, «Двоє полохливих», «Шале».
Вистава доволі розважальна, мало людей. Я бешкетувала й багато сміялася — з Каза Плея.