Субота, 1 лютого 1873

На прогулянці Софі купила чудовий капелюшок, а я — пару дуже гарних черевичок.
Ще раз я дуже ясно думаю про свої почуття. Ні, по суті нічого не заплутано.
До Бореля я не маю кохання. Ні, не маю кохання. Ось як я все це визначила: я люблю їх обох, тобто Бореля й герцога однаково. Отже, зараз я можу віддати перевагу лише найбагатшому і тому, хто дужче мене кохатиме, бо загалом для мене вони рівні.
Проте я знаю, що найбільше люблю герцога — не тому, що він герцог, а за всі його якості.
Я знаю, я впевнена, що коли я віддаю йому перевагу, все це дає мені велику втіху; коли бачу Бореля — не можу жити, не бачачи хоч одного з них.
Якщо, коли я бачу Бореля, мені радісно, — то, коли я бачу герцога, у серце мені проникає промінь сонця.
Дивна річ — такий стан!
Все зваживши, я все одно волію герцога; я так хотіла б знати його вік — думаю, йому двадцять вісім. Ах! якби він покинув цю жінку — вона ж його не кохає.
Завтра вона кохатиме іншого, який дасть їй грошей. Вона розорить герцога... Господи, допоможи мені!
[Примітка: 1884. Дурість, наївність.]

Примітки

Цю примітку 1884 року («Дурість, наївність») Марі додала сама одинадцять років по тому, коли перечитувала свої ранні щоденники. Такі пізніші коментарі дають цінне уявлення про те, як вона оцінювала думки й почуття свого молодшого «я».