Четвер, 18 вересня 1884

Я бачила Жюльяна! Мені його бракувало. Але ми не бачилися так давно, що нам мало є про що говорити: на його думку, у мене вигляд людини, яка досягла свого, спокійної, що існує лише мистецтво, а решта не варта того, щоб на ній спинятися; здається, я почуваюся на незрушному п'єдесталі й дивлюся на смертних із поблажливим співчуттям. Він вважає мій малюнок для «Фігаро» дуже добрим і шкодує, що я віддаю його ілюстрованому журналові замість зробити з нього картину... Тьху.
Біля Жуля ціла родина — мати й дочки, [Викреслено: жінки, що дуже ] вони сидять там до кінця, але на вигляд це добрі жіночки, дуже балакучі.
Це чудовисько Жуль хоче мене лікувати, він хоче, щоб за місяць я вилікувалася від кашлю; він застібає мені жакет і весь час непокоїться, чи я добре закутана.
Словом, я для нього добрий малий братик; сьогодні по обіді мені досить непогано, і я веду розмову, головно завдяки цим добрим дамам, а тут, бач, я й забула, що цей шибеник Божидар приїхав уранці зі своєю матір'ю; він навіть сьогодні ввечері знов рушає до Етрета на десять днів, а його люба матуся залишиться на ці десять днів у нас, щоб не бути самій, а насправді — щоб заощадити.
Вона завела звичай обідати тут щодня вже цілий рік... а Божидар сьогодні каже:
— Ви добре зробили, що наполягли, щоб мама залишилася, вона ж бо така церемонна...
Церемонна... в усякому разі я не така; коли Жуля поклали, усі посідали навколо ліжка ліворуч, як завжди, тоді я пішла сіла праворуч, та й просто на ліжко, так що його вчорашня мрія здійснилася або майже здійснилася; тоді він повернувся спиною до решти, зручно вмостився й заходився дуже тихо говорити про мистецтво.
Можна було б подумати, що це примха хворого. О! та заспокойтеся, я сиділа доброчесно: ноги на підлозі, лікті на ліжку, голова в долонях, і слухала з глибокою увагою. А решта товариства робила мені послугу, голосно розмовляючи.
Так, безперечно, він почуває до мене приязнь, і навіть приязнь егоїстичну, бо коли я сказала йому, що від завтра почну працювати, він мені відповідає:
— О! ще ні! Не треба мене кидати...
Я дуже люблю це дитя.
Але, хай йому біс, де ж та пані Мак-Кей?
Треба стежити за собою перед моїми рідними, які такі дурні! Вони подумають, ніби я заступаю пані Мак-Кей у Жулевім серці. Це безглуздя.

Примітки

Façonnière — надмірно церемонна, метушлива в дотриманні формальностей; ужито тут Божидаром із тяжкою іронією.