Субота, 23 серпня 1884

Сьогодні вранці мене це засмучує, я ладна заплакати, але все це якось невиразно...!
Але вчора ввечері я отримала листа від «Фігаро». Так, від «Фігаро», від пана Перівʼє, який просить дозволу відвідати мою майстерню задля укладання «Ілюстрованого Фігаро», що виходить наприкінці року, на Різдво.
Якби котрась із моїх картин підійшла, було б дуже добре.
Зрештою, сам цей візит — уже добра річ.
У Бастьєна близько шостої.
Ця істота їсть, та ще й їсть жахливі, страшні речі. Ковбасу!!
А до того ж Він навіть нецікавий, коли сидить у кріслі вдягнений і поїдає цю гидоту. Потім його кладуть [Замазані слова] Він стерпний лише лежачи, я звикла до нього отак.
Він дуже милий до мене і потиснув мені руку з приязним наміром, який мав би мене захопити, а мене здивував.
Але усе це мене більше не цікавить. Я не вірю, що він тяжко хворий, це помилка. Він житиме. Але це я вже не знаю, на чому стою, ні в чому.
А живопис!!
Щойно він підведеться й вдягнеться — це буде дуже негарний чоловічок. Якби я ще чула все, що він каже... О! ні, бачите оце, оце!!
Ось через що
Він, можливо, потиснув руку тітці, Діні так само, це можливо, але мені він уперше потиснув її отак. Бідне дитя, потім він захотів показати свою силу й поміряти наші сили, я до болю стисла йому пальці, і це стало приводом для ніжних перепросин: я поплескувала його по руках.
Я чую, як Жюліан питає, які ж вони, мої ніжні перепросини.—
— Я зробила вам боляче? Ні, бідне дитя, справді?
Це все, але до цього могли додаватися манірні гримаски й погляди... без нудотності.
А якщо він і справді приречений. Я в це не вірю і далі веду облогу, я, скалічений вояк.
Жан-Жак був такий.
Тому ж він і був завжди нещасний.
А Ґамбетта був одноокий — але ж то були мужі!

Примітки

Жан-Жак Руссо потерпав від наростаючої глухоти; Марі втішається цим прикладом. ↩