Середа, 20 серпня 1884

Сьогодні я дала мамі й тітці піти туди самим, вони подумали, що я лишилася вдома з пози... Приходить Діна й застає мене простягнутою.
— То ти не йдеш до Жюля? Ми б сказали йому, що ці дами замкнули нас із ревнощів, а ми втекли через кухню...
Ця дурниця мене оживляє, я вмить вдягаюся, і ми йдемо туди з нашою історією, яка смішить Жюля. Йому нездужається, але ми вдвох розмовляємо нарізно. [Слова зачорнено: Він наполягає] дуже, щоб я була добре влаштована й мала всі вигоди для роботи. Потім... ідеться про перетворення, про прийдешнє життя, про небуття...
А тим часом пані Бастьєн-Лепаж, мама, тітка, Діна й Еміль говорять про дамвільєрські яблука, про льодовник...
Треба сказати про цей льодовник: оскільки його служниця знайшла зручніший за наш, він повернув нам наш. Тоді я сорок вісім годин кепкувала з цих дам, та ще й при архітекторі, який розповів це Жюлеві, і тепер слово «льодовник» щоразу викликає жарти.
Я ладна філософствувати з цим хворим... Я навіть у цілковитому захваті, але пані Маккей?
Я не лише знайшла сили туди піти, а й, виявляється, була гарненька! Вільний жакет зі смугастого сірого оксамиту, біле мереживо й круглий капелюшок із сірими пташками та вуаллю.
Він сказав: ця дитина дуже кокетлива.
Я щойно підвелася після дня лихоманки, і все було вдягнене абияк, але вдається воно лише отак.
Дуже ніжна барва обличчя, бліда й трохи рожева, це дуже гарно з сірим. Що ж, він, мабуть, нічого не побачив.
Яка ж чудова натура в Еміля. Я назвала його обмеженим... Я невдало висловилася.
Він дуже розумний, але такий щирий, такий вірний, такий люблячий, такий добрий, що часом аж здається дурненьким.
І як же він обожнює свого брата.
Тепер, коли він бачить, що йому приємно нас бачити, і знаючи, яка я вразлива, він увесь час силкується бути приємним і уникати найменшої тіні слова, яке я могла б перекрутити... щоб його піддражнити.
А Жюль?.. Жюлеві нездужається. Та що ж із ним усе-таки?
Якщо він просто-напросто... виснажений, то одужає. Пані Маккей чинить богоугодне діло, не навідуючись до нього, а щойно він оклигає, піде до неї. А поки що йому потрібні бульйони й приязнь.
Ось. Це жорстоко, але це так.
Гаразд, а мої сукні, мої гримаски і?? Та зрештою...
Стільки всього...