Субота, 9 серпня 1884

Ці дами носили маленький льодовник на вулицю Лежандр. Йому хотілося мати такий, що його можна поставити біля ліжка.
Аби лиш він не подумав, що його обсипають дарунками, щоб вициганити картину.
Мою власну картину вже накидано в кольорі. Але я зовсім не бадьора. Мені доводиться часто відпочивати, лягаючи, а коли я щоразу підводжуся, мені паморочиться в голові, і кілька секунд я нічого не бачу.
Словом, дійшло до того, що близько пʼятої я покинула полотно й поїхала в Булонський ліс безлюдними вулицями. Зі мною говорять лише про Бастьєна. Сувора розвага як на літню пору.
Ну й спека! Геть дурнієш, і всі найдурніші приспіви лізуть до голови.
Клер передала мені, мов навʼязливу думку, свої два рядки на «Вечірню пісню» Гуно...
«Йона, всівшись у своїм киті,
Зітхав: „ах, як хотів би вийти!
Чарівно, але ніхто не може сказати мені продовження, і, оскільки це дратує, я складаю його сама — і ви побачите, чи добре вийшло.
Йона, всівшись у своїм киті,
Зітхав: „ах, як хотів би вийти! Дозвілля досхочу — дарма, Сидіти тут мені нема Снаги, вже третій день у скруті, І кара ця мені сувора; Я з милими розлучений, Хочу піти, ой мамо моя! А ще й тривога незборенна: Бо як я виберусь нарешті, То це лиш потвора-кістяк Зведе з глузду мене чи... й гірше.“

Примітки

«Вечірня пісня» (LʼAir du soir) Гуно. ↩
Жартівливі куплети Марі про біблійного Йону в череві кита, складені на мелодію «Вечірньої пісні» Шарля Гуно. Закінчення див. в записі за 12 серпня. ↩