Неділя, 3 серпня 1884

На сніданку були пан де Бургуен та його сестра, пані Фортуль.
Гарненька жіночка з величезними руками й товстими бридкими пальцями. Можливо, саме в цих пальцях слід шукати спонуки, які штовхнули її чоловіка вирушити до Тонкіну.
Вони одружені вже чотири роки, і кажуть, ніби він винятково розумний — пан, яких рідко зустрінеш, як каже Клер.
Мене лихоманить, а треба триматися рівно й терпіти прогулянку та вечерю. Свій пригнічений вигляд я списую на напад мізантропії.
Розалі їздила до Парижа по сукню для мене, щоб завтра поїхати до Версаля, на Конгрес. Перегляд конституції. Але я більше не цікавлюся поточною політикою.
Кажуть, що Бастьєнові не покращало і що пані Бастьєн-Лепаж приходила до цих дам... спитати, чому до них більше не навідуються... Але це, певно, брехня, яку мама вигадала, щоб виправдатися, що ходила його провідати всупереч моїй забороні.
А Божидар уже встромився туди, і бракує хіба що того, щоб він почав розповідати, ніби вчився з Жюлем в одному колегіумі. Хай йому грець.
Маршалова, поза сумнівом, навіяла Клер привласнювати все стерпне, що я кажу, і я нерідко чую, як мене повторюють, а оскільки в неї апломб, розум і певна дотепність, то зрештою змусить мене відчути, ніби це я її обкрадаю... Вона вже пробує переговорити мене перед своєю матірʼю, якій ця боротьба лестить.

Примітки

Тонкін (північний Вʼєтнам) був театром французьких воєнних дій у 1883—1885 роках — призначення, що несло справжню небезпеку. ↩