❦
Субота, 2 серпня 1884
Вівторок, середа, четвер, пʼятниця й субота. Пʼять днів. Я закінчила свою картину. Полотно 1 м 40 на 1 м 15.Mardi, mercredi, jeudi, vendredi et samedi. Cinq jours. J’ai fini mon tableau. Une toile de 1 m 40 sur 1 m 1 5.
Як бачите, це чимало.
Comme vous voyez c’est considérable.
Бʼєвр1, оспіваний Гюго, ферма вдалині, біля води сидить дівчина й розмовляє з хлопчиськом, що стоїть на тому боці річки. Клер це скопіює й надішле мені обидва полотна до Парижа. Якщо її копія, проти всякого сподівання, виявиться стерпною, то піде на Салон, а ні — я підміню її роботу своєю картиною, помітить вона чи ні — мені байдуже. Розумієте, я волію віддати пʼять днів, ніж три місяці тримати її в майстерні й щодня по пʼять-десять хвилин виправляти її роботу.
La Bièvre chantée par Hugo, une ferme, au fond, au bord de l’eau une jeune fille assise et parlant à un gamin debout de l’autre côté de la rivière. Claire va le copier et m’envoyer les deux toiles à Paris. Si par extraordinaire sa copie est potable ce sera pour le Salon, sinon, je substitue mon tableau au sien, elle s’aperçoit ou non je m’en fiche. Vous comprenez j’aime mieux donner cinq jours que de l’avoir à l’atelier et corriger son travail pendant trois mois chaque jour pendant cinq ou dix minutes.
Так, але якщо те, що я зробила, дуже добре??
Oui, mais si ce que j’ai fait est très bien ??
Це неможливо, в обличчях, до того ж, є щось надто банальне у вираженні почуття, але я хотіла зробити швидко.
Ce n’est pas possible, il y a du reste comme sentiment dans les figures des choses trop banales mais j’ai voulu aller vite.
Адже це так дивно... Кажеш собі: а ось куточок вийшов напрочуд гарно... Як шкода... Потім: а оцей нічого не вартий, ет! та це ж не мною зроблено, для неї й так згодиться, а потім знову: та це ж дуже добре, справді гарна картина! — а за мить: а раптом її відхилять...
C’est que c’est si drôle... On se dit: mais voilà un coin qui est joliment bien venu... Quel dommage... Puis: et celui-là ne vaut rien, bah ! ce n’est fait par moi, ce sera toujours assez bien pour elle, puis encore: mais c’est que c’est très bien, un vrai joli tableau ! et un instant après: si on allait le refuser...
Тож ось я й вільна! У понеділок я думала, що це ніколи не настане. Вільна бігти до своєї картини... Ось чому мене поривало написати пейзаж для себе... Ще пʼять-шість днів...
Alors me voilà libre ! Lundi je pensais que ça ne viendrait jamais. Libre de courir à mon tableau... Voilà pourquoi j’ai des vélléités de faire un paysage pour moi... Encore cinq ou six jours...
Тільки ж ось у чому річ: треба буде, щоб маршальша не стояла за моєю спиною, як стояла всі ці дні з пʼятої до сьомої, у найкращі години дня. По-перше, дратує відчувати за спиною когось, хто стежить за кожним твоїм мазком, оцінює їх, судить раз по раз; тебе непокоїть думка: що вона думає? А по-друге, ще дужче дратує чути: чому ви робите оце таким зеленим? або: вам слід було б покласти тут камінь, або ще: це дерево не може лишатися отак.
Seulement voilà, il faudra que la maréchale ne reste pas derrière mon dos comme elle vient de le faire tous les jours de cinq à sept heures, les meilleures heures du jour. D’abord c’est agaçant de sentir un être qui suit tous vos coups de pinceaux qui les apprécie, les juge à mesure; on est tracassé par l’idée : qu’est-ce qu’elle pense ? Et ensuite c’est encore plus agaçant d’entendre dire: pourquoi faites-vous ceci si vert ? ou bien: vous devriez mettre une pierre à cet endroit ou encore cet arbre ne peut rester ainsi.
Надихни мене, музо! Я хотіла б оспівати те, чим захоплююся понад усе!
Inspire-moi muse ! Je voudrais chanter ce que j’admire par dessus tout !
Я захоплююся людьми, які зважуються робити зауваження, як маршальша, навіть найнікчемнішому з мазюк!
J’admire les gens qui osent faire des observations comme la maréchale même au plus infime des barbouilleurs !
Я захоплююся Клер, яка бачить, що я працюю, і штовхає мене ліктем або лавку — задля сміху, без жодного лихого чи бодай лукавого наміру.
J’admire Claire qui voit que je travaille et qui me pousse le coude ou la banquette pour rire, sans aucune arrière pensée méchante ou seulement malicieuse.
А я, коли бачу, як шиє Анжеліка, відчуваю якусь тінь повагу, та й узагалі мені й на думку не спало б отак бавитися... Як насмілитися... Словом, це незбагненно. Якби Божидар робив начерк, я б нізащо не наважилася... Словом, вони не розуміють.
Moi quand je vois coudre Angélique j’éprouve une espèce d’ombre de respect et du reste jamais l’idée ne me viendrait de m’amuser ainsi... Comment oser... Enfin c’est incompréhensible. Bojidar faisant un croquis je ne songerais jamais... Enfin ils ne comprennent pas.
Але ж скільки всього, Боже мій, мене коробить! Ось Бастьєн такий, як я, і... майже всі митці, ті, що працюють, словом. Інші не можуть зрозуміти.
Mais qu’il y a donc de choses Bon Dieu qui me choquent ! Voilà Bastien est comme moi, et... presque tous les artistes, ceux qui travaillent enfin. Les autres ne peuvent pas comprendre.
Я захоплююся ще й людьми, які добрими великими шматками їдять баранячі котлети, що складаються з жиру й крові.
J’admire aussi les gens qui mangent par bons gros morceaux des côtelettes de mouton composées de graisse et de sang.
Я захоплююся щасливцями, які з насолодою ковтають малину, не дбаючи про дрібних, майже невидимих червʼячків, яких у ній завжди знаходять.
J’admire les heureux qui avalent avec plaisir des framboises sans se soucier des petits vers presque invisibles que l’on y trouve toujours.
А я перевертаю кожну, тож мороки більше, ніж насолоди.
Moi je les retourne de toutes, de sorte que la peine est plus grande que le plaisir.
Я захоплююся ще й тими, хто може їсти всіляку січену, фаршировану всячину, склад якої вислизає від тебе. Я захоплююся... чи радше заздрю натурам простим, здоровим, буденним... Словом...
J’admire encore ceux qui peuvent manger toutes sortes de choses hachées, farcies et dont la composition échappe. J’admire... ou plutôt j’envie les natures simples, saines, habituelles... Enfin...
Примітки
Бʼєвр — притока Сени, що тече долиною Жуї-ан-Жозас; Віктор Гюго оспівав її у вірші «Bièvre» («Осіннє листя», 1831). ↩