Субота, 2 серпня 1884

Вівторок, середа, четвер, п'ятниця й субота. П'ять днів. Я закінчила свою картину. Полотно 1 м 40 на 1 м 15.
Як бачите, це чимало.
Б'євр, оспіваний Гюго, ферма вдалині, біля води сидить дівчина й розмовляє з хлопчиськом, що стоїть на тому боці річки. Клер це скопіює й надішле мені обидва полотна до Парижа. Якщо її копія, проти всякого сподівання, виявиться стерпною, то піде на Салон, а ні — я підміню її роботу своєю картиною, помітить вона чи ні — мені байдуже. Розумієте, я волію віддати п'ять днів, ніж три місяці тримати її в майстерні й щодня по п'ять-десять хвилин виправляти її роботу.
Так, але якщо те, що я зробила, дуже добре??
Це неможливо, в обличчях, до того ж, є щось надто банальне у вираженні почуття, але я хотіла зробити швидко.
Адже це так дивно... Кажеш собі: а ось куточок вийшов напрочуд гарно... Як шкода... Потім: а оцей нічого не вартий, ет! та це ж не мною зроблено, для неї й так згодиться, а потім знову: та це ж дуже добре, справді гарна картина! — а за мить: а раптом її відхилять...
Тож ось я й вільна! У понеділок я думала, що це ніколи не настане. Вільна бігти до своєї картини... Ось чому мене поривало написати пейзаж для себе... Ще п'ять-шість днів...
Тільки ж ось у чому річ: треба буде, щоб маршалова не стояла за моєю спиною, як вона щойно робила щодня з п'ятої до сьомої, у найкращі години дня. По-перше, дратує відчувати істоту, що стежить за кожним твоїм мазком, оцінює їх, судить раз по раз; тебе непокоїть думка: що вона думає? А по-друге, ще дужче дратує чути: чому ви робите оце таким зеленим? або: вам слід було б покласти тут камінь, або ще: це дерево не може лишатися отак.
Надихни мене, музо! Я хотіла б оспівати те, чим захоплююся понад усе!
Я захоплююся людьми, які зважуються робити зауваження, як маршалова, навіть найнікчемнішому з мазіїв!
Я захоплююся Клер, яка бачить, що я працюю, і штовхає мене ліктем або лавку — задля сміху, без жодного лихого чи бодай лукавого наміру.
А я, коли бачу, як шиє Анжеліка, відчуваю якусь [Викреслено: тінь] повагу, та й узагалі мені й на думку не спало б отак бавитися... Як насмілитися... Словом, це незбагненно. Якби Божидар робив начерк, я б нізащо не наважилася... Словом, вони не розуміють.
Але ж скільки всього, Боже мій, мене коробить! Ось Бастьєн такий, як я, і... майже всі митці, ті, що працюють, словом. Інші не можуть зрозуміти.
Я захоплююся ще й людьми, які добрими великими шматками їдять баранячі котлети, що складаються з жиру й крові.
Я захоплююся щасливцями, які з насолодою ковтають малину, не дбаючи про дрібних, майже невидимих черв'ячків, яких у ній завжди знаходять.
А я перевертаю кожну, тож мороки більше, ніж насолоди.
Я захоплююся ще й тими, хто може їсти всіляку січену, фаршировану всячину, склад якої вислизає від тебе. Я захоплююся... чи радше заздрю натурам простим, здоровим, буденним... Словом...

Примітки

Б'євр — притока Сени, що тече долиною Жуї-ан-Жозас; Віктор Гюго оспівав її як символ сільської Франції, що зникає.