Неділя, 27 липня 1884

Я заснула в сльозах, питаючи себе, чому я плачу. Не тому, що Бастьєн тяжко хворий, не тому... А тому, можливо, що мене принижує те, що я для нього ніщо. Тимчасом як я хотіла б... І, зрештою... [Слова зачорнено: я не думаю, що йому дуже зле]. Не хотіла б я, щоб ви подумали якісь дурниці... [Викреслено: мені тепер здається] не тому, що це він, — нехай би то був хтось інший, я була б така сама, аби мати втіху від догляду й розчулення.
На жаль, лише це. Так, моє-я-актор розчулюється задля того, щоб потішити моє-я-глядача.
А проте інший був би менш цікавий [Слова зачорнено: був би, поза сумнівом] за звичайного чоловіка — зрозумійте мене правильно: талант такого рівня є матеріальним виявом витончених якостей його натури. Одне є наслідком іншого, і чоловік, який зробив те, що зробив він, може бути лише істотою вищою, надтонкою, чудовою й божественно делікатною.
А до того ж у тілесному є відсвіт духовного. Ось чому, лежачи, страждаючи, нужденний, він не відразний, а навпаки — милий, охайний, цікавий. Словом, мені здається, що своїх дітей люблять так, як я люблю його. Усі хворі, яких я бачила, були гидкі. Лише він — виняток, хоч його хвороба й... Так, в іншої вона була б гидка.
Учора я віднесла йому маленьку подушечку, завбільшки з дитячу. У Росії таких часом мають дві чи три в ліжку, окрім великих, їх підкладають під бік і під голову. Я сама вишила в куточку «Ж.», дуже швидко. Наволочку зробили з двох хустинок, які купила Діна, а споду — з блідо-блакитного шовку. [Слова закреслено]
Його мати — добра жінка, вона називає мене любою й доброю дівчинкою і, здається, рада бачити мене там.
Хай там як, мама мене допікає, вона ще припише мені сентиментальні почуття, яких у мене й на гріш немає.
Не в моїй натурі побиватися через хворобу чи навіть смерть любих людей. Мене обходять лише їхня нечутливість чи черствість. Я волію бачити Бастьєна тяжко хворим, але ласкавим, ніж бачити його цілком здоровим і байдужим до мене.