❦
Четвер, 24 липня 1884
Я аж занедужала від цього і не можу працювати. Тож ми їдемо в Булонський ліс. Сукня з білої вовни, перша біла сукня від часу жалоби. О! тонка, мʼяка біла вовна, що огортає тіло чарівними складками. Немає нічого знадливішого, граційнішого, мистецькішого.J’en suis malade et ne puis pas travailler. Ainsi nous allons au Bois. Une robe de laine blanche, la première robe blanche depuis le deuil. Oh ! la laine blanche fine, souple, entourant le corps d’adorables draperies. Rien n’est plus séduisant, plus gracieux, plus artistique.
А на випадок прохолоди — жакет із сірого рубчастого оксамиту.
Et en cas de fraîcheur une veste en velours gris à côtes.
Тож Лашо, якого ми зустрічаємо в Пре-Каталан1, мабуть, подумав, що я дуже шикарна.
De sorte que Lachaud que nous rencontrons au Pré Catalan a dû me trouver très chic.
Діна й мама наполягають їхати на вулицю Лежандр, я погоджуюся, щоб зупинилися біля дверей і щоб Божидар пішов розпитати про здоровʼя. Але саме коли ми приїхали, Еміль із матірʼю теж поверталися, Еміль змушує мене вийти з екіпажа, а оскільки я ще маніжилася перед сходами, він і Божидар сплітають руки в сидіння і несуть мене аж до ліжка, де лежить Жюль.
Dina et maman insistent pour aller rue Legendre, je consens à ce qu’on arrête devant la porte et que Bojidar aille demander des nouvelles. Mais comme nous arrivions Emile et sa mère rentraient également, Emile me force à descendre de voiture mais comme je faisais encore des façons devant l’escalier lui et Bojidar forment un siège de leurs mains entrelacées et me portent jusque devant le lit où Jules est couché.
Уявіть собі такий вихід.
Voyez-vous cette entrée.
Мені й був потрібен цей лагідний примус, бо Тоні вчора знову мене остудив: він приходив подякувати за мої вітання з нагоди його офіцерської розетки. Так, друзі мої, Тоні офіцер, а Бастьєн ні. Отже, він прийшов і, говорячи про Бастьєна, сказав, що той хитрун, пройда, спритний хлопець, який уміє з усього скористатися. Що в ньому немає нічого щирого. Що в нього все розраховано і він ніколи й на крок не звертає зі шляхів, які сам собі накреслив... Словом, усе те, що я й сама часом про нього думаю, коли він здається мені холодним. Хай там як, ця цікава істота лежить на своєму великому ліжку, загорнута в укривало з блідо-блакитного шовку, що добре пасує до темно-червоного плюшу, яким укрито поміст. Бо ліжко цього художника стоїть на помості. Але все це надзвичайно низьке й має дуже гарний вигляд, без завіс.
Il me fallait cette douce violence, car Tony m’a encore refroidie hier, il est venu remercier pour mes félicitations à l’occasion de sa rosette d’officier. Oui, mes amis Tony est officier et Bastien ne l’est pas. Donc il est venu et en parlant de Bastien il a dit que c’est un finaud, un roublard, un garçon adroit qui sait tirer partie de tout. Qu’li n’a rien de sincère. Chez qui tout est calculé et qui ne s’écarte jamais d’une ligne des chemins qu’il s’est tracé... Enfin tout ce que j’en pense quelquefois, quand je le trouve froid. Quoiqu’il en soit cet être intéressant est couché sur son grand lit et enveloppé d’une couverture de soie bleue pâle, ce qui va bien avec la peluche rouge foncée qui recouvre l’estrade. Car le lit de ce peintre est posé sur une estrade. Mais le tout est extrêmement bas et fait très bien, sans rideaux.
Ми сідаємо на поміст, що нагадує дуже низьку сходинку навколо ліжка, я в головах, його мати в ногах... Решта на меблях.
Nous nous asseyons sur l’estrade qui est comme une marche très basse autour du lit, moi à la tête, sa mère aux pieds... Les autres sur les meubles.
Але отак він дуже цікавий! Сорочка з фуляру, блакитне укривало, кімната, оздоблена так мистецьки й так просто.
Mais il est très intéressant comme ça ! La chemise de foulard, la couverture bleue, la chambre si artistement et si simplement arrangée.
Довелося розповісти йому про свою картину, він дав мені кілька порад — речі, які я знаю, але слухаю з повагою. А до того ж він не такий, як каже Тоні, — для інших, може, й так, але тут, отак, він наче близький родич, який не рисується й не думає рисуватися, тож я починаю вірити, що зрештою він таки відчує до нас приязнь, але я так цього прагну, що повірю лише тоді, коли воно стане очевидним, а тим часом надаю величезної ваги мовленому слову, приязному голосові чи відвертому погляду.
Il a fallu lui dire mon tableau, il m’a donné quelques conseils, des choses que je sais mais que j’écoute avec respect. Et puis il n’est pas ce que dit Tony, pour les autres peut-être, mais ici, comme ça, c’est comme un proche parent qui ne pose pas et ne pense pas à poser, de sorte que je commence à croire qu’il finira bien pas avoir de l’amitié pour nous mais je le désire tant que je n’y croirais que lorsque ça crèvera les yeux, tout en faisant des cas énormes d’une parole dite, d’une voix amie ou d’un regard ouvert.
Аж ось я йду подивитися пейзаж Еміля в майстерні, а мама приходить у сльозах. Він сказав: «якщо я не можу одужати, то хотів би принаймні не так страждати», — і заплакав...
Mais voilà que je vais voir le paysage d’Emile à l’atelier et maman arrive en larmes. Il a dit: « si je ne puis être guéri, je voudrais au moins ne pas tant souffrir, » et il s’est mis à pleurer...
Він плакав!
Il a pleuré !
Я одразу зійшла вниз, щоб розповідати бозна-що, усілякі історії про себе, про живопис... Бідне дитя, він усміхається, але не це змусить його забути, де йому болить. Мати слухає мене, дуже рада, що є чим його відволікти; вона міцно-міцно обняла мене, коли ми йшли. А Жюлеві я послала здалеку поцілунок, на який він відповів тим самим.
Je suis redescendue tout de suite pour raconter je ne sais quoi, toutes sortes d’histoires sur moi, la peinture... Pauvre enfant il sourit mais ce n’est pas ça qui lui fera oublier où il a mal. La mère m’écoute, très contente de la diversion; elle m’a embrassée très fort lorsque nous nous en allions. Et j’ai envoyé à Jules un baiser de loin, qu’il m’a rendu de même.
Ми забираємо Еміля вечеряти до нас, цей чудовий брат хотів прийти й хотів лишитися словом
Nous emmenons Emile dîner chez nous, cet admirable frère avait envie de venir et voulait rester enfin
Тільки сьогодні ввечері мене дратує Божидар. Він брехун, Ти ж знаєш, о Боже.
Seulement c’est Bojidar qui m’agace ce soir. Il est menteur vous le savez ô mon Dieu.
Чого тільки він не нарозповідав архітекторові! Передусім — ми просиділи за столом із сьомої до пів на першу ночі. І цей Божидар не змовкав ні на мить. Який нахаба! Він розповідає мені речі, які я знаю, та ще й перекручені на його лад! Тепер виявляється, що він був знайомий із Ґамбеттою!!!! І ще тридцять шість небилиць... О! мене аж зводило, бо хвалитися всім цим — означає наживати собі смертельного ворога... Та й неможливо щомиті спростовувати. Він робить це з таким пекельним апломбом, що це наче виклик: він гадає, що мені соромно за нього і я його не спростовуватиму, — і не зовсім помиляється.
Ce qu’il a raconté de choses à l’architecte ! D’abord nous sommes restés de sept heures à minuit et demie à table. Et ce Bojidar en question n’a pas tarit. Il a un toupet ! Il raconte à moi des choses que je sais et arrangées à sa façon ! Maintenant il a connu Gambetta !!!! Et trente-six autres bourdes... Oh ! j’en étais crispée car comme il se vante de tout cela c’est se faire un ennemi mortel... Et puis il est impossible de démentir à chaque instant. Il le fait avec un si infernal aplomb que c’est comme un défi, il croit que honteuse pour lui je ne le démentirai pas et il ne se trompe pas tout à fait.
Я викликала Еміля до передпокою, щоб йому це сказати, бо цей славний хлопець ковтав усе; та й зрештою це таки небезпечно. Якщо Божидарові заманеться розповідати про нас неймовірні речі, він йому повірить, такий-бо він із ним близький. І Жюль повірить!
J’ai fait sortir Emile dans l’antichambre pour le lui dire, ce brave garçon gobait tout; et puis en somme c’est dangereux après tout. S’il plaît à Bojidar de raconter des choses énormes de nous, il le croira, intime comme il est. Et Jules le croira !
О! але я це припиню. Цей інтриган пробʼється до Жюля — захоплений юнак; він-бо проліз і до Сари, розповівши їй, що, коли батьки повели його в «Одеон» дивитися «Перехожого»2, він зомлів. У дванадцять років! Який негідник.
Oh ! mais je vais arrêter ça moi. Cet intrigant va se faufiler chez Jules, un petit jeune homme enthousiaste, il s’est bien introduit chez Sarah en lui racontant que lorsque ses parents l’ont mené à l’Odéon voir « Le passant », il s’était évanoui. A l’âge de douze ans ! Quelle canaille.
Примітки
Пре-Каталан (Pré Catalan) — модний сад і ресторан у Булонському лісі. ↩
Сара Бернар уславилася в одноактній пʼєсі Франсуа Коппе «Перехожий» («Le passant») в «Одеоні» 1869 року, коли Божидарові (нар. 1862) було сім, а не дванадцять. ↩