Понеділок, 21 липня 1884

Я гуляла понад чотири години, шукаючи закуток, який візьму за тло для своєї картини. Це вулиця, навіть зовнішній бульвар, але ще треба вибрати...
Щасливий Мейссоньє, щасливий Кабанель, блаженний Буґро.
А ми, бовдури, катуємо собі мозок, силкуючись віддати крихту людяності! Подайте мені натурницю й плюшеву завісу або зорю на тлі хмар! Яка гидота.
То ви скажете: гадаєш, людяність є тільки в простому народі? Я так не вважаю, і це, до речі, те, у чому бовдури докоряють талановитим людям. Простолюд чи королі — байдуже. Але зорі та джерела!!!
Тепер очевидно, що громадська лава на зовнішньому бульварі має зовсім інакший характер, ніж лава на Єлисейських Полях, де сідають хіба що консьєржі, груми, няньки та фертики.
Там уже немає ні вивчення, ні душі, ні драми. Манекени, хіба що в окремих випадках.
Але яка поема — декласований на краю тієї лави.
Там людина справжня, там це Шекспір.
І ось мене охоплює шалена тривога перед цим відкритим скарбом — а раптом він вислизне від мене! А раптом мені забракне сил чи часу, а раптом...
Послухайте, якщо в мене немає таланту, то це небо насміхається з мене, бо воно завдає мені всіх тортур геніальних митців...
На жаль.

Примітки

Мейссоньє, Кабанель і Буґро — провідні постаті французької академічної традиції, яку Марі зневажала: їх славили за міфологічні й алегоричні сюжети, що не вимагали копіткого вивчення справжнього життя.
Фр. déclassé — людина, що випала зі свого суспільного стану й більше не належить до жодного визнаного класу; постать особливо зворушлива в Парижі XIX століття.