П'ятниця, 18 липня 1884

Оскільки моя картина готова (в моїй голові, а це майже те саме), я спокійна й працюю над квітковою панорамою, чекаючи, поки візьмуся за неї.
Учора вони сказали собі: нам слід було б віддячити чемністю цим дамам, що такі люб'язні, нехай Еміль до них сходить. І Еміль прийшов сказати, що Жюль дуже потішився іграшкою з Неї, що Жюль ум'яв лосося, що Жюль дуже любить курячий суп, що Жюль неодмінно прийде на сніданок і що це буде йому дуже-дуже приємно, справді.
Тепер у них сумління спокійне.
Я ні в чому їм не дорікаю, ми мов рідня. Засмучує мене те, що з його боку немає [Викреслено: нічого, що йшло б] жодного пориву прихильності.
Прихильності без бульйону й без фуа-ґра в желе.
Це не його провина.
Сьогодні вранці йому послали консоме, лосося в желе й котлету. Але це буде аж на вечір, бо вони вже сиділи за столом, та ще й троє панів з Алжиру снідали в них. Їли вчорашню копчену рибу, і Жюль розповів, що ця риба просто з Росії. Її, до речі, визнали чудовою.
Він цим вихваляється, тварюка: захоплюються його генієм, посилають йому всячину з глибин Росії. Ось як він це сприймає. Це ще нам належить бути зачарованими.
Е! не на це я нарікаю. Я тільки й хочу, що... Та й, зрештою, мені лестить, що він зволить приймати наші вшанування без церемоній. Але засмучує мене те, що в нього немає до мене мимовільної прихильності!! Це не його провина.
Але це невесело. Це навіть дуже прикро.
Він дав би відчути, що наша запопадливість його обтяжує, і ми могли б виснувати, що неприємні йому, — але навіть не це; ми йому до вподоби. Тільки він не відчуває потреби нас бачити, і йому, власне, не хочеться приходити... Він прийде, і це буде йому приємно, але... ви розумієте? Словом, я даю йому золото, а він повертає мені мідь, сам того не помічаючи.
Зважте: я не вимагаю, щоб цей хворий був у мене закоханий, я хотіла б тільки розважати його й бути йому приємною так само, як я приємна Жюліанові чи іншим.
Візит пані де Баллор і Жанни де Вікерсловт. Вони повертаються з довгої подорожі на Схід і тут проїздом. Пані де Суза їх супроводжувала. Це старша, і вона виглядає молодшою за свою сестру, пані Ґайяр.
Звісно, говорили про мої успіхи, і мама просто нестерпна. Кажуть компліменти, а вона ще набавляє, роздуває, додає, аж люди, що гадали, ніби сказали щось люб'язне, виходить, не сказали майже нічого. І так уже доволі втомливо відповідати на компліменти сторонніх, а коли твоя мати жбурляє тобі в обличчя похвали, від яких помер би й Мікеланджело... це [Слова зачорнено: мені страшенно] ніяково.
Пані де Баллор усе ніяк не старіє. Усе мандрівки з Жанною, яка читає Горація латиною, яка говорить усіма мовами, яка цікавиться всім, наповнюючи в такий спосіб своє життя, мов покірний філософ. Вона не бачить і не любить своїх дітей — так осоружний був чоловік...