❦
Вівторок, 15 липня 1884
Mardi 15 juillet 1884
До нового тому Мопассана додано його портрет. Він схожий на бика. А оскільки він дуже пишається своїм... своїми... фізичними здібностями, то це закуток дурості в його натурі. Голова задираки, обважніла як на тридцять три роки.
Le nouveau volume de Maupassant est accompagné de son portrait. Il ressemble à un taureau. Et comme il est très fier de son... de ses... facultés physiques c’est un coin de sottise dans sa nature. Tête de casseur empâtée pour trente-trois ans.
Звісно, він, певно, вирішив, що це жінка, приваблена цим... особливим боком, і що їй закортіло обмінятися кількома листами... Бовдур. А втім, оскільки він зроду не написав нічого, що спонукало б до чистого листування... а навпаки... то він цілком міг таке вигадати... і лишитися послідовним. Але він дуже непоганий. Не можна судити цілком за офортом; я довіряю лише дешевим фотографіям, без ретуші.
Naturellement il a dû croire que c’était une femme attirée par ce... côté particulier et qui voulait de quelques lettres... Imbécile. Pourtant comme il n’a jamais écrit rien qui provoque des lettres pures... mais au contraire... il pouvait bien s’imaginer... et rester logique. Mais il est très bien. On ne peut pas juger entièrement d’après une eau-forte, je n’ai confiance que dans les photographies à bon marché, sans retouches.
Ніс геть бичачий.
Le nez est d’un taureau tout à fait.
Була мить досить жвавої цікавості, коли я взяла книжку до рук: який же він на вигляд, цей пан, про якого я вряди-годи думала останні чотири-пʼять місяців? Так от, він кращий, ніж я гадала, тільки в глибині душі це нерозумний чоловік, попри все, що він пише. Не знаю, чи я зрозуміло висловлююся... Є люди талановиті, дотепні, навіть геніальні, у яких є закуток дурості, а є інші... Цікаво, чи Бастьєн-Лепаж його позбавлений? Досі я не помічала... і мені здається, що це натура в усьому витончена, ще й вигострена якоюсь невловимою гіркуватою глузливістю. Але він не вродливий. О ні, і Мопассан дивився б на нього з неабиякою зневагою.
Il y a eu un moment de curiosité assez vive quand j’ai eu le livre entre les mains; comment va-t-il être le monsieur quoique j’ai pensé quelquefois depuis quatre ou cinq mois ? Eh bien il est mieux que je ne pensais seulement c’est un homme sot au fond, malgré toutes les choses qu’il écrit. Je ne sais si je me fais comprendre... Il y a des gens de talent, d’esprit, de génie même et qui ont un coin de sottise et d’autres... Je me demande si Bastien-Lepage en est dépourvu ? Jusqu’à présent je n’ai pas remarqué... et il me semble bien que c’est une nature en tout point exquise et encore affinée par un je ne sais quoi d’amer et de narquois. Mais il n’est pas bel homme. Oh non et Maupassant le regarderait avec un mépris considérable.
Борців більше не виставляють. Я бачила жонглерів просто неба на бульварі й сказала собі, що з такою публікою та з борцями це було б дуже гарно.
Les lutteurs ne se tiennent plus. J’avais vu des jongleurs dehors sur le boulevard et me suis dit qu’avec ce public-là et des lutteurs ce serait bien beau.
Потім я ходила дивитися на борців увечері в Неї, де публіка сама з кокоток і фертиків; простолюд не цікавиться цією боротьбою, туди ходять лише шикарні парижани, задля сміху. На вулиці не борються. А вдень у балагані освітлення мені не до вподоби, та й ця публіка, що сидить... Словом, це вже не те.
Puis j’ai été voir des lutteurs le soir à Neuilly où il n’y a qu’un public de cocottes et des gommeux, le peuple ne s’intéresse pas à ces luttes, il n’y a que les parisiens chics qui y vont par blague. On ne lutte pas dans la rue. Et le jour en baraque, l’éclairage ne me plaît pas et ce public assis... Enfin ça n’est plus ça.
Тож я повертаюся до давнього задуму, який цілком захоплює мене щоразу, коли я бачу простих людей на громадських лавах.
Je reviens donc à un projet ancien et qui me prend tout entière chaque fois que je vois les bonnes gens des bancs publics.
Це могло б стати грандіозним етюдом. Завжди краще писати сцени, де персонажі не рухаються. Зрозумійте мене правильно: я не проти руху, але в бурхливих сценах не може бути ілюзії і насолоди для витонченої публіки. Тебе болісно вражає — хоч ти навіть не усвідомлюєш цього — ця рука, занесена для удару, що не бʼє, ці ноги, що біжать і лишаються на тому самому місці. Бувають дуже рухливі ситуації, у яких, однак, можна уявити собі нерухомість на кілька митей — і цього досить.
Ce pourait être une étude grandiose. Il faut toujours mieux peindre des scènes où les personnages ne bougent pas. Entendons-nous, je ne suis pas contre le mouvement, mais dans des scènes violentes il ne peut y avoir d’illusion et de jouissance pour un public raffiné. On est péniblement et sans s’en rendre compte même, impressionné par ce bras levé pour frapper et qui ne frappe pas, par ces jambes qui courent et qui restent à la même place. Il y a des situations très mouvementées et où pourtant on peut se figurer une immobilité de quelques instants, ce qui suffit.
викресленоКаїн, убивши Авеля
Завжди краще схопити мить, що настає після великого руху чи будь-якого насильства, ніж ту, що йому передує. Жанна дʼАрк Бастьєна почула голоси, рвучко ступила вперед, перекинувши прядку, і раптом спинилася, притулившись спиною до дерева. А ось погляньте на сцени із занесеними руками, де люди діють, — це, може, й дуже сильно, але повної насолоди ніколи немає.
Il vaut toujours mieux saisir l’instant qui suit un grand mouvement ou une violence quelconque, que celui qui le précède. La Jeanne d’Arc de Bastien a entendu des voix, elle a marché précipitamment en avant renversant son rouet et s’est arrêtée tout à coup adossée à un arbre. Mais voyez des scènes aux bras levés et où les gens agissent, c’est peut-etre très fort mais il n’y a jamais jouissance complète.
Роздавання прапорів Імператором — це у Версалі.
La distribution des drapeaux par ('Empereur, qui est [à] Versailles.
Кожен поривається вперед, руки здійняті, а проте це дуже добре, бо ці руки чекали, і тебе пориває, зрушує, захоплює саме хвилювання цих людей, ти поділяєш їхнє нетерпіння. Порив і рух нечувані саме тому, що можна уявити мить зупинки, упродовж якої можна спокійно дивитися на цю сцену як на щось справжнє, а не як на картину.
Chacun se précipite, les bras sont levés et pourtant c’est très bien car ces bras attendaient et on est saisi, remué, emporté soi-même par l’émotion de ces hommes, on partage leur impatience. L’élan et le mouvement sont prodigieux, justement parce qu’on peut se figurer un instant d’arrêt pendant lequel on peut regarder en paix cette scène comme une chose véritable et non un tableau.
Але ніщо не зрівняється з величчю сюжетів у спокої. Чи то в скульптурі, чи то в живописі. Посередність може досить добре виконати бентежне полотно, але ніколи нічого не зробить із сюжету в спокої, тимчасом як саме тут тріумфує справді великий митець.
Mais rien ne peut égaler la grandeur des sujets au repos. Soit en sculpture, soit en peinture. Un homme médiocre peut exécuter une toile tourmentée assez bien, mais il ne fera jamais rien d’un sujet au repos, tandis que c’est là que triomphe l’artiste vraiment grand.
Порівняйте Мислителя Мікеланджело з усіма найбурхливішими групами.
Comparez le penseur de Michel-Ange à tous les groupes les plus mouvementés.
Погляньте на полотна Мілле й порівняйте їх із усіма мислимими бурхливостями.
Voyez les toiles de Millet et comparez-les à toutes les violences imaginables.
Погляньте на Мойсея Мікеланджело. Він нерухомий, але живий. Його Мислитель1 не ворушиться, не говорить, але це тому, що він сам цього не хоче; це жива людина, поглинута думками.
Voyez le Moïse de Michel-Ange. Il est immobile mais il est vivant. Son Penseur ne remue pas, ne parle pas, mais c’est parce qu’il ne le veut pas; c’est un homme vivant qui est absorbé par ses pensées.
«Пас-меш» Бастьєна2 дивиться на вас і слухає вас, але він зараз заговорить, бо він живий.
Le Pas-mèche de Bastien vous regarde et vous écoute mais il va parler car il est vivant.
У його «Сінокосі»3 чоловік, що лежить горілиць, обличчям укритий капелюхом, спить. Але він живий. Жінка, що сидить, замріялася й не ворушиться, але відчуваєш, що вона може підвестися, бо вона жива.
Dans ses Foins, l’homme couché sur le dos, la figure couverte de son chapeau dort. Mais il vit. La femme assise rêve et ne bouge pas mais on sent qu’elle peut se lever car elle est vivante.
Лише мій сюжет у спокої здатен дати повну насолоду — він лишає час заглибитися в нього, проникнути в нього, побачити, як він живе.
Mon sujet au repos peut seul donner des jouissances complètes, il laisse le temps de s’absorber en lui, de le pénétrer, de le voir vivre.
Бовдури й невігласи гадають, що це легше зробити. Ах! яка ж біда.
Les imbéciles et les ignorants pensent que c’est plus facile à faire. Ah ! Misère.
Якщо я колись помру, то від обурення перед людською дурістю, яка нескінченна, як каже Флобер, небіжчик-патрон цієї корови, ні, цього бика Мопассана.
Si je meurs jamais ce sera d’indignation devant la bêtise humaine qui est infinie comme dit Flaubert, feu le patron de cette vache de, non de ce taureau de Maupassant.
Адже й справді в усьому, що він написав, ідеться лише про... оце. Це наче мономанія. Стає ніяково й гидко.
C’est que vraiment dans tout ce qu’il a écrit, il n’est question que de... ça. C’est comme une monomanie. On est gêné et dégoûté.
А втім, о французькі натуралісти, ви лише переймаєте течію, що бере початок у Росії. Уже тридцять років, як у Росії пишуть дивовижні речі.
Du reste ô naturalistes français vous ne faites qu’adopter un courant qui prend sa source en Russie. Il y a trente ans qu’on écrit des choses admirables en Russie?
Читаючи кілька років тому «Війну і мир» графа Толстого, я була так вражена, що скрикнула: та це ж як Золя! І це правда — у «Ревю де Дё Монд» нині присвячують розвідку нашому Толстому, і моє російське серце аж підстрибує з радості.
En lisant il y a quelques années la Paix et la guerre du Comte Tolstoïj’en ai été frappée au point de m’écrier: mais c’est comme Zola ! Et c’est vrai, on consacre une étude dans la Revue des « Deux mondes » à notre Tolstoï aujourd’hui et mon cœur de Russe en bondit d’allégresse.
Автор цієї розвідки — пан де Вогюе, який був секретарем посольства в Росії, який вивчав її літературу та звичаї і вже опублікував кілька на диво влучних і глибоких статей про мою велику й дивовижну країну.
Cette étude est de M. de Voguë qui a été secrétaire d’ambassade en Russie qui a étudié sa littérature et ses mœurs et qui a publié déjà plusieurs articles remarquablement justes et profonds sur mon grand et admirable pays.
А ти, нікчемо! Ти живеш у Франції, ти волієш бути чужинкою, ніж лишатися вдома! А проте між Золя і Толстим є дуже велика різниця: Толстой не часто говорить про хіть, про жадання, про статеве тощо. Він говорить про все й нічого не уникає, а проте ці речі не панують... Бо й справді вони не такі вже й часті в реальному житті, щоб не можна було написати дві сторінки, не розводячись закохано про... зляг... статей. А Золя ніщо проти порнографа Мопассана, у якого тільки це й є в репертуарі.
Et toi misérable ! Tu vis en France, tu aimes mieux être une étrangère que de rester chez toi ! La différence très grande pourtant qui existe entre Zola et Tolstoï c’est que Tolstoï ne parle pas souvent de rut, de désirs, de sexe etc. Il parle de tout et n’évite rien et pourtant ces choses-là ne dominent pas... C’est qu’aussi elles ne sont déjà pas si fréquentes dans la vie réelle qu’on ne puisse écrire deux pages sans s’étendre avec amour sur le... conjuntion des sexes. Et Zola n’est rien auprès du pornographe Maupassant qui n’a que ça dans son répertoire.
Золя великий, і граф Толстой великий.
Zola est grand et le comte Tolstoï est grand.
Ах! ви ще побачите, як ми вас повалимо, зотлілі латиняни! Аби лиш моя Росія була вільною. Які сили! Які соки! — як сказав би Мопассан.
Ah ! vous verrez comme nous vous tomberons Latins décomposés ! Que ma Russie soit seulement libre. Quelles forces ! Quelle sève ! comme dirait Maupassant.
Але, скажете ви, як для незайманої, вас це, певно, непокоїть... Що ж, я не заперечую, тільки в Мопассана про це говориться так багато, що я втомлена й знеохочена, і якби в мене й були лихі думки, книжки цієї тварюки навернули б мене до розважливості.
Mais direz-vous en votre qualité de vierge ça doit vous préoccuper... Mais je ne dis pas non, seulement chez Maupassant il en est tellement parlé que j’en suis lasse et dégoûtée et que si j’avais de mauvaises idées, les livres de cet animal-là me rendraient sage.
Так от, якщо ти любиш свою велику, свою прекрасну, свою величну Росію — іди й працюй для неї!
Eh bien puisque tu aimes ta grande, ta belle, ta sublime Russie, va et travaille pour elle !
Якби я поїхала туди, то взялася б за політику й опинилася б за ґратами. Безвісна мучениця! І навіть припустімо, що про це говоритимуть місяців зо два, а потім і по всьому. Тож не було б у мене ні свободи для Росії, ні мистецької слави. Якби всі міркували так, скажете ви, то ніхто ніколи нічого б не робив. Маєте рацію, тож не всі так міркують, а я нікого не повчаю; я окремий випадок.
Si j’y allais je m’occuperais de politique et serais coffrée. Martyre obscure ! Et même admettre qu’on en parle pendant deux mois, puis c’est tout. Je n’aurais donc ni liberté pour la Russie ni gloire artistique. Si tout le monde raisonnait comme ça direz-vous on ne ferait jamais rien. Vous avez raison, aussi tout le monde ne raisonne pas ainsi et je ne prêche personne; Je suis un cas isolé.
Коли тисячі принесуть себе в жертву, я поїхала б тішитися успіхом, здобутим цими безвісними й часто марними героями...
Lorsque des milliers se seront immolés, j’irais jouir du succès obtenu par ces héros obscurs et souvent inutiles...
Я теж працюю на славу своєї країни... якщо я колись матиму великий талант, як Толстой, хіба це не славетніше за динамітні бомби? Та й мені так приємніше.
Moi je travaille aussi à la gloire de mon pays... si jamais j’ai un grand talent comme Tolstoï n’est-ce pas plus glorieux que les bombes de dynamite ? Et puis c’est plus agréable pour moi.
А проте хто знає, що може статися... І... Якби не мій живопис, я поїхала б! Слово честі, поїхала б! Але моя праця поглинає всі мої сили, а решта стає інтермедією, розвагою.
Pourtant qui sait ce qui peut arriver... Et... Si je n’avais pas ma peinture j’irais ! Parole d’honneur j’irais ! Mais mon travail absorbe mes facultés et le reste devient un intermède, un amusement.
Та й справді я лише поповнила б собою юрбу безвісних увʼязнених чи вбитих. Якби я могла переважити шальку терезів, я поїхала б, ризикуючи життям, ви в цьому не сумніваєтеся. Але наразі немає чого вдіяти для... окремих випадків, як-от я.
Et puis vraiment je ne ferais que grossir la masse des inconnus incarcérés ou tués. Si je pouvais peser dans la balance j’irais au risque de ma vie, vous n’en doutez pas. Mais à l’heure qu’il est, il n’y a rien à faire pour les... cas isolés comme moi.
Примітки
Сидяча статуя Лоренцо Медічі, герцога Урбінського, роботи Мікеланджело в капелі Медічі при церкві Сан-Лоренцо у Флоренції, відома як «Il Pensieroso» («Мислитель»); його «Мойсей» — у церкві Сан-Пʼєтро-ін-Вінколі в Римі. ↩
Картина Бастьєна-Лепажа «Pas mèche» («Нічого не вийде», 1881–1882) — постать обірваного хлопчика на повен зріст, нині в Національній галереї Шотландії, Единбург. ↩
Картина Бастьєна-Лепажа «Сінокіс» (Les Foins, 1877; Музей Орсе): селянка сидить і дивиться перед себе на покосі поруч із чоловіком, що спить, затуливши обличчя капелюхом. ↩