Субота, 12 липня 1884

Оскільки мала мені написала, я поїхала в Жуї з мамою. І повертаюся звідти ще роздратованіша.
Ці люди кажуть, що якщо я писатиму борців, то це буде бравада, що світ казатиме бозна-що тощо. Присягаюся, я не розумію такої дурості. Зрештою, ці люди мене дратують, але якщо сюжет справді мене захопив, то немає на світі міркувань, які могли б завадити мені його втілити. А втім, якби я завела мову про ці вагання з Бастьєном-Лепажем чи навіть із Тоні, вони лише знизали б плечима. Канробери хочуть іншої картини на наступний Салон, і оскільки мені краще, оскільки я її їм напишу, мене лютить ця завчасна слабкодухість.
Ах! яка ж біда!
Жюлеві послали лосося в желе. Він зволив визнати його смачним і зволив його скуштувати, виявивши бажання лишити дещо на вечір. Куховарка розповідає Розалі, що до сніданку було замовлено три види риби, але пан Жюль визнав їх неприємними на око й звелів прибрати, заборонивши матері та братові їх їсти. Це вже круто, але вони вважають, що все, що він робить, добре, і відбулися тим, що поснідали потайки.
Ах, цей старий маніяк! Але говорять про нього з ніжністю, і сьогодні ввечері йому послали чашку надзвичайного бульйону.
Хай там як, ці Канробери мене допікають. Ви тільки уявіть людей, що кажуть митцеві: замість оцього вам слід було б зробити онте. Чому б вам, наприклад, не зробити те чи се?
Ах! яка ж біда.