❦
Понеділок, 7 липня 1884
Штрих, який чудово змальовує мою родину.Un trait qui peint parfaitement ma famille.
Послухайте, це дуже цікаво. Ці дами йдуть до магазину «Лувр», я прошу їх привезти мені тридцять метрів білого мусліну.
Ecoutez, c’est très curieux. Ces dames vont au magasin du Louvre, je les prie de m’en rapporter trente mètres de mousseline blanche.
— Зараз же, люба, цієї ж миті.
— A l’instant chère amie, à l’instant même.
Але в магазині вони, поза сумнівом, міркують, що тридцять метрів — це багато, а як купити десять, то менше платити; Марі сказала тридцять просто так, десяти їй вистачить. Тож вони беруть десять і повертаються.
Mais dans le magasin elles réfléchissent sans doute que c’est beaucoup trente mètres et qu’en achetant dix ce sera moins à payer, Marie a dit trente comme ça, avec dix elle aura assez. Elles en prennent donc dix et rentrent.
— Ну що, купили ви мій муслін?
— Eh bien avez-vous acheté ma mousseline ?
— Авжеж.
— Certainement.
— Скільки метрів (я ж їх так добре знаю)?
— Combien de mètres (je les connais si bien) ?
— Двадцять пʼять метрів.
— Vingt-cinq mètres.
— Я просила тридцять.
— J’en avais demandé trente.
— Це Діна сказала, що двадцяти пʼяти вистачить.
— C’est Dina qui a dit que vingt-cinq suffiraient.
— Ану ж бо.
— Voyons.
Я розгортаю пакунок.
J’ouvre le paquet.
— Але це здається мені надто тоненьким, скільки ж тут, ану?
— Mais ça me paraît bien mince, combien y en a-t-il voyons ?
— Це подвійної ширини, тут десять метрів, бо...
— C’est en double largeur, il y a dix mètres parce que...
— Десять метрів?!!
— Dix mètres ?!!
— Та бачиш, це щоб спершу дізнатися, чи тобі підходить, а купити можемо стільки, скільки захочемо, його там ще є, і... тощо.
— C’est que tu vois, c’est pour savoir d’abord si ça te convient, et nous pouvons en acheter tant que nous voulons il y en a encore et... etc.
І так завжди, в усьому, геть в усьому отак!!! Ці дурощі доводять мене до сказу, до нестями. Брехня та «так, але» — і все через апельсинове лушпиння! А вони кажуть, що це тому, що бояться мене!!
Et c’est toujours, c’est pour tout, c’est en tout comme ça !!! Ces niaiseries m’enragent à la folie. Des mensonges et des oui-mais pour des pelures d’orange ! Et elles disent que c’est parce qu’elles ont peur de moi !!
Так от, якби ви мене боялися, то не робили б цього, мої бідолашні діти.
Eh bien si vous me craigniez, vous ne feriez pas cela mes pauvres enfants.
Це засмучує. Ви бовдури.
C’est attristant. Vous êtes idiots.
А я сухотниця.
Et moi poitrinaire.
Пан Гранше обіцяє вилікувати мене за два роки рішучого й суворого лікування. Веде мене туди молоденький Беклер, я чекала його у фіакрі біля дверей — стільки таємниць навколо таких простих речей, але я ховаюся від своїх: вони надто мене діймали б і розповіли б усім друзям, як я харкаю. Тьху.
Monsieur Grancher me promet de me guérir en deux années de traitement vigoureux et rigoureux. C’est le petit Beclère qui m’y mène, je l’attendais en fiacre à la porte, quels mystères pour des choses si simples, mais je me cache des miens, ils m’embêteraient trop et raconteraient à tous les amis, comment je crache Fi.
Тепер я спокійніша.
Maintenant je suis plus tranquille.
Що ж до осоружного митця з Дамвіллер — гляньмо, чи він бодай зворушений нашою турботою? Він такий спокійний, такий покірний, усе приймає; дуже стомлений, як бідна дитина, що звикла до пестощів. Так, він справляє на мене враження дитини, яку можна було б без церемоній обійняти за шию.
Quant à l’odieux artiste de Damvillers, voyons est-il seulement touché de nos soins ? Il a l’air si calme, si résigné, il accepte tout; très las, comme un pauvre enfant habitué à être dorlotté. Oui, il me fait l’effet d’un enfant qu’on prendrait sans cérémonie par le cou.
Я зустріла Кассаньяка у фіакрі. Він жахливий. І він саме розправляється з тим бовдуром принцом Віктором, який виходить зі своєї казарми, де троє пройдисвітів на чолі з Пополем назвали його «Sire»1, і який нерозбірливо він повірив, що так і є насправді. (Cire — для бонапартистів.) Ну й дотепність! Несіть мене звідси!
J’ai rencontré le Cassagnac en fiacre. Il est affreux. Et il est entrain de mettre à mal cet imbécile de prince Victor qui sort de sa caserne que trois malins, Popaul en tête ont appelé Sire et qui a illisible il a cru qu’il en était réellement. (Cire, pour les bonapartistes). Quel esprit ! Emportez-moi !
Примітки
Гра слів: фр. Sire («государю», звертання до монарха) і cire («віск») вимовляються майже однаково. Кепкування з бонапартистських претензій принца Віктора Наполеона. ↩