❦
Субота, 28 червня 1884
Отож ми їдемо на вулицю Лежандр.Nous allons donc rue Legendre.
1872 року в Ніцці в нас була мавпа на імʼя Філібер, що померла від якоїсь повільної хвороби. Її клали на терасі вілли, на сонці, на соболину шубу, і вона лежала там із виснаженим, наче в людини, виглядом, із збільшеними очима й нервовими рухами. Ось так.
En 1872 à Nice, nous avions un singe qui s’appelait Philibert et qui mourut de je ne sais quelle maladie lente. On le couchait sur la terrasse de la villa, au soleil, sur une pelisse de zibeline et il restait là, l’air exténué d’un homme, les yeux grandis et le geste nerveux. Voilà.
Якщо це й не точнісінько так, то дуже схоже. Спершу він підводиться, щоб нас прийняти, і робить кілька кроків кімнатою; мені здалося, що йому ніби соромно показуватися таким зміненим.
Si ce n’est pas exactement cela, ça y ressemble fort. D’abord il se lève pour nous recevoir et fait quelques pas dans la chambre; il m’a paru comme honteux de se montrer si changé.
навскоси
Мати вийшла.
en travers La mère était sortie.
Дуже змінений, о! Дуже змінений. Але хворий він не на шлунок, я не лікар, але обличчя в нього не таке. Він має вигляд... плітки по майстернях, певно, мають рацію.
Très changé, oh ! très changé. Mais ce n’est pas de l’estomac qu’il est malade, je ne suis pas médecin mais il n’a pas la tête à ça. Il a l’air... les potins des ateliers doivent avoir raison.
Словом, він видається мені таким зміненим, що я лише кажу йому: Ну ось ви й повернулися.
Enfin je le trouve si changé que je lui dis seulement: Eh bien vous voilà revenu.
Він не відразливий. І одразу такий милий, такий приязний, такий прихильний до мого живопису, усе повторює мені, щоб я не журилася медалями, успіху досить, усі бачать, усі знають, тощо, тощо.
Il n’est pas répugnant. Et si gentil tout de suite, si amical, si bienveillant pour ma peinture, me répétant toujours de ne pas me soucier des médailles, le succès suffit, on voit, on sait etc. etc.
Я смішу його жартами про хворобу, кажучи, що вона була необхідна й пішла йому на користь, бо він уже починав гладшати. Архітектор, здавалося, був у захваті, бачачи свого хворого таким веселим і таким милим. А я, підбадьорена, стаю балакучою. Він хвалить мою сукню, ба навіть держак моєї парасольки. Це собача голівка від Дюпюї, якої вульгарне око й не помітило б. Сукня з сірого батисту (тепер усі мої сукні сірі) з ліфом, завʼязаним так гарно, що він це зауважує.
Je le fais rire de sa maladie en lui disant qu’elle était nécessaire et lui fait du bien puisqu’il commençait à bedonner. L’architecte semblait ravi de voir son malade si gai et si gentil. Et encouragée je deviens bavarde. Il me fait des compliments sur ma robe et jusqu’à sur le manche de mon ombrelle. C’est une tête de chien de chez Dupuy et qu’un œil vulgaire n’aurait pas vu. La robe est en batiste grise (toutes mes robes sont grises maintenant) avec un corsage noué si joliment qu’il le remarque.
Він двічі затримує нас, каже мені чарівні речі про мій талант і жартує зі мною з безлічі дрібниць.
Il nous retient deux fois, me dit des choses ravissantes de mon talent et plaisante avec moi sur un tas de choses.
Він посадив мене собі в ногах на кушетці... Бідолашні худі ноги... Збільшені й дуже ясні очі, скуйовджене волосся. Але він дуже цікавий, і оскільки він про це просить, я ще навідаю його.
Il m’a fait asseoir à ses pieds sur la chaise longue... Les pauvres jambes maigres... Les yeux grandis et très clairs, les cheveux ébouriffés. Mais il est très intéressant et puisqu’il le demande j’irai encore le voir.
Архітектор, що проводжає нас аж униз, теж мене про це просить: «це так тішить Жюля, він такий радий мене бачити, він каже, що ви дуже талановита, присягаюся».
L’architecte qui nous accompagne jusqu’en bas me le demande aussi, cela fait tant de plaisir à Jules, il est si heureux de me voir, il dit que vous avez beaucoup de talent, je vous jure. »
Я наголошую на тому, як мене зустріли, бо я цим дуже задоволена. Мені хотілося б бачити цього старого художника щодня й повертатися до Парижа, щоб догоджати його хворобливим примхам.
J’insiste sur l’accueil qui m’est fait parce que j’en suis très contente. J’aurais voulu le voir tous les jours ce vieux peintre et retourner à Paris pour satisfaire ses caprices de malade.
Чи прийде пані Маккей його навідати?
Est-ce que Mme Mackay viendra le voir ?
У мене ж це материнське почуття, дуже спокійне, дуже ніжне, яким я пишаюся, мов силою. Він видряпається, це напевно.
Moi c’est un sentiment maternel très calme, très tendre et dont je suis fière comme d’une force. Il en réchappera, c’est sûr.
Ви ж розумієте, мені хотілося б, щоб я була потрібна йому, цьому... бідолашному дитяті, це ж так весело — бавитися, приймаючи вигляд доброго ангела...
Vous comprenez je voudrais qu’il ait besoin de moi ce... pauvre enfant, c’est si amusant de faire joujou avec des airs de bon ange...
Зрештою, усе це ще не те... але щось у цьому є.
Enfin tout ça n’est pas encore ça... mais il y a quelque chose.
Ах! Він напоїв нас водою Сен-Гальмʼє з лимоном. Оце зворушливо.
Ah ! il nous a fait boire de l’eau de Saint-Galmier avec du citron. Ça, c’est touchant.
Маленькі Старицькі поїхали сьогодні ввечері, ми посадили їх у вагон. Останнім часом вони весь час бували в нас. Зрештою, двоє чарівних створінь, добрих, щирих, добре вихованих, словом, дуже рідкісних. Ми разом навчали папужку вимовляти імʼя Бастьєна-Лепажа. Вони дуже мною захоплювалися, надто старша, хвора.
Les petites Staritsky sont parties ce soir, nous [les] avons mises en wagon. Ces temps-ci elles étaient toujours chez nous. Du reste deux créatures charmantes, bonnes, franches, bien élevées, enfin très rares. Nous apprenions ensemble le nom de Bastien-Lepage à la perruche. Elles m’admiraient beaucoup, surtout l’aînée, la malade.