Пʼятниця, 6 червня 1884

Цей вечір у посольстві дуже мене непокоїть, і я боюся, що щось зіпсує враження; я не можу повірити, що буде щось добре... Усе складається добре, але щось та станеться, якась завада.
Уже так давно я волаю про все це...
Ми ходили до Салону. Я — щоб подивитися на нагороджені медалями картини. І оскільки ми зустрічаємо Тоні, я питаю його перед другими медалями, що б він мені сказав, якби я принесла йому картини, зроблені отак.
— Та передусім, сподіваюся, ви остережетеся так писати, — поважно відповідає він мені.
— А як же тоді друга медаль?
— Ну, але це хлопець, який виставляється вже дуже давно, тож... ви розумієте.
Яке громаддя посередностей! Як це засмучує.
Нагороджені медалями навіть не жахливі, це здебільшого речі плоско посередні або погані. А решта...
Загалом цей рік дуже поганий. Знаменитостей бракує. Які картини лишилися в памʼяті без огиди або з приємністю?
Декоративне панно Пюві де Шаванна. Так розкритикований і все ж дуже добрий портрет пані Готеро роботи Сарджента. Чоловічий портрет Рену. Речі Рібо. А ще?.. Шукаю.
Портрет пані Готеро мені безмежно до вподоби. Він написав її такою, як вона є, страшенно нафарбованою, та все одно це твір мистецтва, а це велика рідкість.