❦
Четвер, 29 травня 1884
Пролихоманивши цілу ніч, я в шаленому роздратуванні, яке ще й посилюють пані Зарондна, читаючи мені вірші Коппе, а потім Жак, що не хоче позувати. Словом, такий стан знервованості, що аж до божевілля. Так і хочеться бити людей, які з тобою вітаються, усе дратує, дражнить, доводить до сказу. Річ не в медалі, а в безсонній ночі та в тому, що не чую. Я надто нещасна, я хочу вірити в Бога. Хіба не природно шукати якоїсь чудотворної сили, коли все довкола — злидні й нещастя і нема рятунку.Ayant eu la fièvre toute la nuit je suis d’une irritation furieuse que viennent augmenter Mme Zarondny en me lisant des vers de Coppée et puis Jacques en ne posant pas. Enfin un état d’énervement à devenir fou. On battrait les gens qui vous disent bonjour, tout irrite, agace, enrage. Ce n’est pas la médaille mais la nuit sans sommeil et de ne pas entendre. Je suis trop malheureuse, je veux croire en Dieu. N’est-ce pas naturel de chercher quelque puissance miraculeuse lorsque tout est misère et malheur et qu’il n’y a pas de salut.
Намагаєшся повірити в Силу понад усім, яку досить тільки покликати... Це не завдає ні втоми, ні образи, ні приниження, ні нудьги. Молишся.
On essaye de croire à une Force au-dessus de tout qu’on n’a qu’à invoquer... Cette opération ne présente ni fatigue, ni froissement, ni humiliation, ni ennui. On prie.
Лікарі безсилі, просиш дива, яке не приходить, але в ту мить, коли його просиш, ти втішена. Це дуже мало.
Les médecins sont impuissants, on demande un miracle, qui ne vient pas, mais pendant l’instant où on le demande on est consolé. C’est bien peu.
Бог може бути лише справедливим, а якщо він справедливий, то як же так. Секунда роздуму — і вже в це не віриш, на жаль!
Dieu ne peut être que juste et s’il est juste comment se fait-il. Une seconde de réflexion et on n’y croit plus, hélas !
Навіщо жити? Нащо тягти таке жалюгідне існування.
Pourquoi vivre ? A quoi bon traîner une telle misère.
Смерть має принаймні ту перевагу, що дає дізнатися, що ж воно таке, оте славнозвісне інше життя... Хіба що там нічого нема — зрештою, чи ж знаєш, коли помираєш.
La mort présente au moins cet avantage d’apprendre ce que c’est que cette fameuse autre vie... A moins qu’il n’y ait rien, est-ce qu’on sait enfin quand on meurt.
Для мене вже нічого не може бути. Я істота неповна, принижена, кінчена.
Il ne peut plus y avoir rien pour moi. Je suis un être incomplet, humilié, fini.
Нічого. Нічого. Нічого.
Rien. Rien. Rien.