❦
Субота, 3 травня 1884
Еміль приходить о пів на дванадцяту, я спускаюся, вкрай здивована.Emile arrive à onze heures et demie, je descends tout étonnée.
У нього ціла купа добрих новин для мене. У мене справжній великий успіх!! Не порівняно з вами чи з товаришами по майстерні, а для всіх; я вчора бачив Оллендорфа, який сказав мені, що якби це був твір француза, держава купила б його. А це дуже сильний чоловік, цей пан Башкирцев. (картина підписана: М. Башкирцев) тож я сказав йому, що ви — панна, і додав: гарненька. Та ну!! Він отямитися не міг. І всі говорять мені про це як про великий успіх!
Il a une foule de bonnes choses à me dire. J’ai un vrai grand succès !! Non pas relativement à vous ou aux camarades d’atelier, mais pour tout le monde; j’ai vu hier Ollendorff qui m’a dit que si c’était l’œuvre d’un Français, l’Etat l’aurait acheté. Et ça c’est un homme très fort que M. Bashkirtseff. (le tableau est signé: M. Bashkirtseff) alors je lui ai dit que vous étiez une jeune fille et j’ai ajouté jolie. Non !! il n’en revenait pas. Et tout le monde m’en parle comme d’un grand succès !
Ах!! Я починаю трохи в це вірити. Зі страху повірити надміру я дозволяю собі відчувати якесь задоволення лише з такими засторогами, яких ви й уявити не можете. Зрештою, я буду остання, хто повірить, що в мене вірять... Але, здається, це добре.
Ah !! je commence à le croire un peu. Par crainte de croire trop je ne me permets de ressentir quelque satisfaction qu’avec des réserves dont vous ne vous faites pas une idée. Enfin je serai la dernière à croire qu’on croit en moi... Mais il paraît que c’est bien.
— Справжній, дуже великий успіх мисткині, — каже Еміль.
- Un vrai et très grand succès d’artiste, dit Emile.
То як Жюль у 1874-му чи 75-му? Ах! Боже. Що ж, я ще не захлинаюся від радості, бо ледве в це вірю. А мала б захлинатися від радості. Цей чудовий друг просить мене підписати дозвіл для Шарля Бода, гравера, близького приятеля Жюля. Цей Бод сфотографує й вигравірує мою картину для «Ле Монд ілюстре», це добре.
Alors comme Jules en 1874 ou 5 ? Ah ! seigneur. Eh bien je ne suis pas encore inondée de joie parce que j’y crois à peine. Et faudrait être inondée de joie. Cet excellent ami me demande de signer une autorisation pour Charles Baude le graveur, l’ami intime de Jules. Ce Baude va photographier et graver mon tableau pour « Le monde illustré », ça c’est bien.
А потім любий Еміль говорить про любого Жюля, ми ніжно сміємося, він принесе мені листи й напише йому, що від вернісажу я така ж знаменита, як пані де Лессепс, кількістю своїх дітей. Тільки їй знадобилося десять років, щоб народити десятьох, а мені — три місяці, щоб народити сімох.
Et puis ce cher Emile parle de ce cher Jules, nous rions avec tendresse, il m’apportera des lettres et il va lui écrire que depuis le Vernissage je suis aussi célèbre que Mme de Lesseps, par le nombre de mes enfants. Mais elle a mis dix ans à en faire dix et moi trois mois à en faire sept.
Він сказав також, що Фріан (талановитий) у захваті від моєї картини. Люди, яких я не знаю, говорять, цікавляться мною, судять про мене. Яке щастя!! Ах! У це й повірити годі, хоч я так цього прагнула й чекала!
Il a dit aussi que Friant (du talent) et enthousiaste de mon tableau. Des gens que je ne connais pas parlent, s’occupent de moi, me jugent. Quel bonheur !! Ah ! C’est à ne pas y croire tout en l’ayant désiré et attendu tant !
А цей бовдур Мопассан і гадки не має, що я теж не абихто.
Et cet idiot de Maupassant qui ne se doute pas que je suis aussi quelqu’un.
Добре, що я зачекала, перш ніж дозволити фотографувати.
J’ai bien fait d’avoir attendu pour autoriser à photographier.
Мені позавчора писали з цим проханням, не знаю хто. Мені миліше, щоб це був Бод, той, кого Бастьєн називає Шарло і кому пише листи на вісім сторінок.
On m’a écrit avant-hier pour me le demander, je ne sais qui. J’aime mieux que ce soit Baude, celui que Bastien appelle Charlot, et auquel il écrit des lettres de huit pages.
Я зійду вниз на мамин суботній прийом, щоб вислухати привітання всіх цих дурнів, які вважають, що я малюю, як малюють світські дами, і які адресують ті самі компліменти й з тими самими почуттями Клер та іншим маленьким дурепам.
Je vais descendre au samedi de maman pour recevoir les félicitations de tous ces imbéciles qui croient que je fais de la peinture de femme du monde et qui adressent les mêmes compliments et avec les mêmes sentiments à Claire et aux autres petites sottes.
Отак.
Là.
Власне, гадаю, що найжвавіше відчуває мій успіх Розалі, вона нетямиться з радості, говорить зі мною з розчуленням старої няньки й розносить новини туди-сюди, мов поштарка. Для неї щось сталося, звершилася подія.
C’est que je crois Rosalie qui sent le plus vivement mon succès, elle est folle de joie, me parle avec des attendrissements de vieille nourrice et va raconter des choses à droite et à gauche comme une postière. Pour elle il est arrivé quelque chose, un évènement s’est accompli.
Як би я хотіла в це вірити й це відчувати.
Je voudrais bien croire cela et sentir cela.
Моя родина теж рада, але ми майже не розмовляємо, я кажу їм самі лиш гіркі слова; Розалі — служниця, нижча за мене, я не вимагаю від неї жодних високих почуттів, а для покоївки вона досконала, бо любить мене, завжди весела й переймається моїми справами, мов старий слуга з комедії. Отже, тут усе якнайкраще. А от своїх — що далі, то більше я від них віддаляюся. Від своїх, від рідних, від матері я хотіла почуттів, подібних до моїх, і так часто й так жорстоко розчаровувалася, що з цим покінчено.
Ma famille est aussi contente mais nous ne causons guère, je ne leur dis que des amertumes; Rosalie est une domestique, une inférieure, je ne lui demande aucun sentiment élevé et pour une femme de chambre elle est parfaite puisqu’elle m’aime et qu’elle est toujours gaie et entre dans mes intérêts comme un vieux serviteur de comédie. C’est donc au mieux. Mais les miens, plus ça va, plus je m’en éloigne. Les miens, mes parents, ma mère, je leurs voulais des sentiments semblables aux miens et j’ai été si souvent et si cruellement désillusionnée que c’est fini.
Я люблю їх ніби за звичкою, як щось природне, інколи говорю з ними, бо часом ділишся враженнями навіть із собакою, але... ми навіть інколи обмінюємося розважливими судженнями, проте за двадцять слів я вже шкодую, бо ці пані завжди скажуть якусь дурницю чи брехню, щоб мене заспокоїти або щоб полестити моєму марнославству! Оскільки я це завжди помічаю і це здається мені страшенно жалюгідним, я мовчу... і кажу їм якусь різкість або перестаю говорити... А потім усе починається знову й дедалі більше віддаляє мене від них, та це марно — давно вже між нами лежать нездоланні відстані.
Je les aime comme par habitude, comme une chose naturelle, je leur parle quelquefois, car quelquefois on dit ses impression à un chien même, mais... nous échangeons même quelquefois des jugements de considérations mais je m’en repents après vingt paroles car ces dames disent toujours une bêtise ou un mensonge pour me calmer ou pour flatter ma vanité ! Comme je m’en aperçois toujours et que cela me paraît horriblement misérable, je me tais... et je leur dis quelque dureté ou cesse de parler.. Et ça recommence et ça va de plus en plus m’éloignant d’eux, mais c’est impossible, il y a beau jeu que nous sommes à des distances infranchissables.