Неділя, 20 квітня 1884

Великдень у Росії.
Мамі краще, вона приймала.
На щастя, прийшли самі чоловіки; із жінок — стара Дюко та Фалєєва і Канчини, панове Міссак, д'Альт, Багницький, старий Сафре, Тюркан і навіть Тоні.
Зрештою, доволі весело.
Сьогодні зранку було так холодно, що я повернулася із Севра ще до другої, до того ж ішов дощ.
Понеділок, 21 квітня 1884 Вівторок, 22 квітня 1884 Іду до Жюліана, і він каже: медаль — як про річ цілком можливу. Це мене захоплює, і я почуваюся готовою творити картини, статуї та книжки, негайно. Надто ж книжки.
Хіба ж це життя! Нікого не бачити, нікуди не ходити!!! Навіщо ж тоді!! Боже мій, я вже казала це тисячу разів, але бувають хвилини, коли треба повторити ще раз. [Викреслено: настільки]
Похована живцем, а тепер — напівмертва.
Змилуйся, Господи!