❦
Неділя, 6 квітня 1884
Канробери приходять навідати мене й запропонувати поїхати на кінні змагання1 в понеділок. Я, звісно, відмовляю. А оскільки ми так близькі, у мене часто вихоплювалися слова невдоволення й натяки проти моєї родини й проти тітки, яку в Парижі вважають замішаною в мерзенному процесі і яку викликано свідком, бо її брати відлупцювали чиновника...Dimanche 6 avril 1884 Les Canrobert viennent me voir et proposer d’aller à l’Hippique lundi. Je refuse bien entendu. Et comme intimes comme nous sommes, il m’est souvent échappé des paroles de mécontentement et des allusions contre ma famille, et contre ma tante qu’on croit à Paris sous le coup d’un procès infâme et qui est citée comme témoin parce que ses frères ont rossé un fonctionnaire...
Лишившись наодинці з цією дурненькою Клер, я починаю казати, що... Спершу ми кажемо, що мене вважають хворою і що мені дорікають, ніби я недобра до родини, яка мене обожнює, обожнює! Тут я кажу, після багатьох «це по-дурному казати, це нікого не стосується» — зрештою, якщо я цього не розповім, подумають, що я й справді божевільна, що лютую ні за що, — отож ось воно: двадцять років тому один із моїх дядьків відлупцював чоловіка, ви ж знаєте, як це тягнеться в Росії, і цю справу надіслано до посольства, і думають Бог знає що...
Restée seule avec cette petite sotte de Claire je commence à dire que... Nous disons d’abord que l’on me croit malade et qu’on me reproche de ne pas être bien pour ma famille qui m’adore, qui m’adore ! Là dessus je dis que après bien des: c’est bête à dire, ça ne regarde personne, et en somme si je ne le raconte pas on croira que je suis vraiment folle de rager pour rien, enfin voilà, il y a vingt ans un de mes oncles a rossé un homme, vous savez comme ça traîne en Russie et cette chose est envoyée à l’ambassade, et on croit Dieu sait quoi...
І тут — сльози градом; нерозбірливо
Et là-dessus de grosses larmes; illisible
— «Та чи можливо, що через таку дрібницю ваша тітка, і чому вона не хоче?
— « Mais est-ce possible que pour si peu votre tante et pourquoi ne veut-elle pas ?
— Ах! у тім-то й річ, через егоїзм, через недбалість, вона каже собі, що це дрібниця, що це нічого; вона не хоче їхати й зазнати маленької прикрості, а я, я...
— Ah ! voilà justement, par égoïsme, par nonchalance, elle se dit que c’est une bagatelle, que ça ne fait rien; elle ne veut pas faire ce voyage et subir un petit ennui et moi, moi...
Не варто було цього розповідати, але все ж краще сказати правду... Та не повірять.
C’était inutile à raconter mais pourtant il vaut mieux dire la vérité... Mais on ne croira pas.
Хто повірить, що когось обожнюваного, як мене, катують через таку дрібницю, — і подумають, що моя тітка стоїть перед каторгою.
Qui croire, jamais qu’on torture un être adoré comme moi pour une telle misère et on pensera que ma tante va affronter le bagne.
Варто мені подумати про це, як сльози ллються з усіх очей потоком.
Je ne peux plus penser à ce sujet sans que les larmes ne me sortent de tous les yeux comme un torrent.
на полях · écriture de Mme Bashkirtseff mère
на полях моя люба обожнювана дитино, усе це тому, що ти хвора і що нерви виснажені вкрай. (Рукою пані Башкирцевої [дві сторінки видерто]
dans la marge ma chère adorée enfant, tout ça parce que tu es malade et ques les nerfs sont à bout de force. (écriture de Mme Bashkirtseff [Deux pages arrachées]
Відʼїзд тітки, і я розповідаю все.. Вона визнає, що я маю рацію, але не розуміє, як таке могло бути, хоч мене так люблять. Зрештою...
Départ de ma tante et je raconte les choses.. Elle me donne raison mais ne comprend pas comment ça pouvait être quoiqu’on m’aime tant. Enfin...
Родольф Жюліан обідає з нами, нас лише троє, мама лежить у ліжку. Я знову розповідаю історію, яку я вже розповіла Вільвʼєль, потім ми повертаємося до Бастьєна, я хочу, щоб було веселіше.
Rodolphe Julian dîne avec nous, nous ne sommes que trois, maman gardant le lit. Je recommence l’histoire racontée à Villevieille puis on revient à Bastien, je veux que ce soit plus gai.
Цей Жюліан надзвичайно тішиться, кажучи мені жахливі речі про мене.
Ce Julian prend un plaisir extrême à me dire des choses affreuses sur moi.
Зрештою, у мені є лише один цікавий бік — це праця. Що ж до решти!
Enfin il n’y a dans moi qu’un côté intéressant, c’est le travail. Pour le reste !
Я лиха, я безсердечна. Нічого жіночого, нічого ніжного, нічого люблячого. Підступність, зіпсутість, фантастичний мозок, але самий мозок, ніякого серця, сама голова. Голова одержимої, і ось чому вимріяний чоловік, той, якого я хотіла б цілком, мене не покохає. Його приваблюватиме, але ніколи до глибини.
Je suis mauvaise, je suis sans cœur. Rien de la femme, rien de tendre, rien d’aimant. Perfidies, perversités, un cerveau fantastique mais rien que du cerveau, pas de cœur, la tête seule. Une tête de démoniaque et voilà pourquoi l’homme rêvé, celui dont je voudrai entièrement, ne m’aimera pas. Il sera attiré mais jamais à fond.
Так, глибину він понесе своїй куховарці.
Oui, il portera le fond à sa cuisinière.
Це можливо, але, зрештою, вам бракує цього жіночого боку — простого, привабливого, спокійного, і ви завжди будете самі на своїй висоті, бо я її не заперечую, цю висоту...
C’est possible mais enfin, il vous manque ce côté féminin, simple, attirant, tranquille et vous serez toujours seule sur votre hauteur, car je ne la conteste pas la hauteur...
— Дякую, але цю промову вже виголошував Клод Віньйон панні де Туш2, і в ній немає нічого, що б мене принижувало.
— Merci, mais ce discours a déjà été tenu par Claude Vignon à Mlle des Touches et il n’y a là rien qui m’humilie.
— Згоден, тільки великий чоловік, той, кого ви помітите, бо той буде великий...
— D’accord, seulement le grand homme lui, celui que vous remarquerez, car celui-là sera grand...
— Ви таких знаєте? Я кажу вам про молодого Ґамбетту...
— En connaissez-vous ? Je vous parle d’un Gambetta jeune...
— Він помер.
— Il est mort.
— Або про Бісмарка.
— Ou de Bismarck.
— Йому сімдесят років.
— Il a soixante dix ans.
— Саме про це я й думаю, бо, крім цього, хто? Щоб захопити вас цілком? Я таких майже не бачу.
— C’est justement à quoi je pense, car à part ça qui ? Pour vous empoigner tout à fait ? Je n’en vois guère.
— Це правда.
— C’est vrai.
— У... Клода й панни де Туш, але панна де Туш скидалася на чоловіка, а ви навіть не скидаєтеся на чоловіка, ви жінка, а проте нічого.
— Dans... Claude et Mlle des Touches, mais Mlle des Touches ressemblait à un homme, mais vous ne ressemblez même pas à un homme, vous êtes femme et pourtant il n’y a rien.
— То він мене не покохає?
— Alors Il ne m’aimera pas ?
— Ні. Бо для такого чоловіка треба було б або красуню... одну з тих красунь, від яких бліднуть зорі і які, узявши чоловіка під руку, наживають йому мільйон заздрісників. Або мільйони, як у пані Маккей, шістдесят мільйонів ренти, статок, перед яким ніщо не встоїть... Або ж талант, але талант настільки незаперечний, на такій висоті, що справді важко її сягнути...
— Non. Car pour un homme pareil il faudrait ou une beauté... une de ces beautés qui font pâlir les étoiles et qui en prenant le bras d’un homme lui fasse un million de jaloux. Ou des millions comme Mme Mackay, soixante millions de rente, une fortune à laquelle rien ne résiste... Ou bien encore un talent mais le talent à un point tellement incontestable, à une telle hauteur que vraiment il est difficile d’y atteindre...
— Але цей останній пункт не безнадійний... А втім, ви наводите мені три безпомильні способи здобути цього чоловіка, чому ж нічого не лишити на волю серця?
— Mais ce dernier point n’est pas désespéré... Du reste vous me citez là trois moyens infaillibles de faire cet homme, pourquoi ne rien laisser au hasard du cœur ?
— Серця? Вашого?
— Le cœur ? Le vôtre ?
— Його.
— Le sien.
— Та я не бачу цього чоловіка.
— Mais je ne vois pas l’homme.
— Це правда.
— C’est vrai.
— Бастьєн — лише обмежене захоплення, чи думали ви про нього коли-небудь як про чоловіка?
— Bastien n’est qu’une admiration limitée, y avez-vous jamais pensé comme à un homme ?
— Далебі ні, ніколи.
— Ma foi non, jamais.
— А ту даму, чи уявляли ви собі Бастьєна біля її ніг?
— Et la dame, vous êtes-vous jamais figuré Bastien à ses pieds ?
— О! Щодо цього, запевняю вас, мені байдуже.
— Oh ! quand à ça je vous assure que ça m’est égal.
Це правда.
C’est vrai ça.
Я вже не памʼятаю, скільки він вилив, зрештою, втішних жахіть, він тішиться донесхочу, він докладно викладає всілякі міркування про мою натуру — із насолодою, зі смакуванням.
Je ne me souviens plus de ce qu’il a déversé d’horreurs flatteuses en somme, il s’en donne à cœur joie, il détaille toutes sortes de considération sur ma nature, avec bonheur, avec volupté.
— Що ж, пане Жюліане, якщо Він віддасть перевагу якійсь індичці переді мною чи тій, кому доручено її засмажити, я втішуся, навіваючи почуття нижчим.
— Eh bien M. Julian si Lui me préférera une dinde ou celle qui est chargée de la rôtir je me consolerai en inspirant des sentiments aux inférieurs.
— Ви ж їх не захочете!
— Vous n’en voudrez pas !
— Це інше питання, але, зрештою, я вийду заміж за манекена і...
— C’est une autre question mais enfin je me marierai avec un mannequin et...
— Ні, ви будете доброчесна.
— Non, vous serez vertueuse.
— Навіть цього ні?
— Pas même ça ?
— Нічого, сама голова й праця.
— Rien, la tête seule et le travail.
А потім ми розмовляємо про Бастьєна, він каже, що його навіть подумки не можна перевершити, побачити далі того, що він робить. Це таки правда. Дивлячись на будь-що, можна подумати: я хотіла б піти далі, словом, угледіти можливість піти далі, але перед Бастьєном — ні. Можна компонувати інакше, можна бачити інші сюжети, кожен за своєю натурою, але перевершити саме його виконання навіть уві сні — ні, далі мріяти не можна. Це природа. І це Бог.
Et puis nous causons de Bastien, il dit qu’on ne peut pas même en pensée le dépasser, voir au delà de ce qu’il fait. C’est bien vrai ça. A chaque chose qu’on voit on peut penser: je voudrais aller plus loin, enfin entrevoir la possibilité d’aller plus loin, mais à un Bastien non. On peut composer autrement, on peut voir d’autres sujets, chacun selon sa nature, mais dépasser son faire même en rêve, non on ne peut pas rêver plus loin. C’est la nature. Et c’est un Dieu.
Примітки
Кінні змагання (lʼHippique) — Concours hippique, паризька кінна виставка, що відбувалася щовесни в Палаці промисловості; модна світська подія. ↩
У романі Бальзака «Беатриса» (1839) критик Клод Віньйон аналізує письменницю Каміль Мопен (панну де Туш). ↩