❦
Вівторок, 11 березня 1884
Дощить.Mardi 11 mars 1884 Il pleut.
Не тільки це... але я почуваюся погано. Усе це так несправедливо. Небо мене гнітить...
Ce n’est pas seulement cela... mais je vais mal. Tout ça est si injuste. Le ciel m’accable...
Зрештою, я ще в тому віці, коли навіть смерть пʼянить. Мені здається, що ніхто не любить усе так, як я. Мистецтво, музику, живопис, книжки, товариство, сукні, розкіш, гамір, спокій, сміх, смуток, меланхолію, кпини, кохання, холод; сонце, усі пори року. Усі стани атмосфери, спокійні рівнини Росії й гори навколо Неаполя; сніг узимку, осінні дощі, весну з її шаленствами, тихі літні дні й прекрасні ночі з яскравими зорями...
Enfin je suis encore à un âge où l’on trouve de l’ivresse même à mourir. Il me semble que personne n’aime autant tout que moi. Art, musique, peinture, livres, monde, robes, luxe, bruit, calme, rires, tristesses, mélancolie, blague, amour, froid; soleil, toutes les saisons. Tous les états atmosphériques, les plaines calmes de la Russie et les montagnes autour de Naples; la neige en hiver, les pluies d’automne, le printemps et ses folies, les tranquilles journées d’été et les belles nuits avec des étoiles brillantes...
Я все обожнюю і всім захоплююся, усе постає переді мною цікавим чи піднесеним, я хотіла б усе бачити, усе мати, усе обійняти, злитися з усім — і померти, позаяк треба, за два роки чи за тридцять років, померти в екстазі, щоб спізнати цю останню таємницю, цей кінець усього чи це божественне відродження.
J’adore et j’admire tout, tout se présente à moi sous les aspects intéressants ou sublimes, je voudrais tout voir, tout avoir, tout embrasser, me confondre avec tout et mourir puisqu’il le faut dans deux ans ou dans trente ans, mourir avec extase pour expérimenter ce dernier mystère, cette fin de tout ou ce recommencement divin.
Це всеосяжне кохання — не почуття сухотниці1, я завжди була такою і памʼятаю, рівно десять років тому я писала (1874 р.), перелічивши чари різних пір року: марно я хотіла б вибрати, усі пори року прекрасні, увесь рік... усе життя! Треба все! Решта не задовольняє, потрібна природа, перед нею все нікчемне!
Cet amour universel n’est pas une sensation de poitrinaire, j’ai toujours été ainsi et je me souviens il y a dix ans juste j’écrivais (1874) après avoir énuméré les charmes des saisons divers: en vain je voudrais choisir, toutes les saisons sont belles, toute l’année... toute la vie ! Il faut tout ! Le reste ne suffit pas, il faut la nature devant elle tout est misérable I!
«Зрештою, усе в житті мені до вподоби, усе видається мені приємним, і, прохаючи щастя, я почуваюся щасливою бути нещасною. Моє тіло плаче й кричить, але щось, що понад мене, тішиться, що живе, попри все». (вересень 1875 р.)
« Enfin tout dans la vie me plait, je trouve tout agréable et tout en demandant le bonheur je me trouve heureuse d’être misérable. Mon corps pleure et crie mais quelque chose qui est au-dessus de moi se réjouit de vivre, quand même. » (septembre 1875)
Недавня книжка Золя «Радість життя»2 розвиває щось подібне.
Un livre récent de Zola, La joie de vivre développe quelque chose de semblable.
Я розумію все [і мирюся] з усім, що визначне... але я помру. Діти, у яких забагато розуму, вмирають молодими...
Je comprends tout [et me remets] avec tout ce qui est remarquable... mais je vais mourir. Les enfants qui ont trop d’esprit meurent jeunes...
Тоні обідає тут сьогодні, він каже, що мої хлопчаки під назвою Збори3 дуже виграли і що загалом це серйозно добре і що це матиме вагу на Салоні.
Tony dîne ici ce soir, il dit que mes gamins intitué: Un Metting, ont beaucoup gagné et qu’en somme c’est sérieusement bien et que ça comptera au salon.
Цей славний і добрий Тоні виголосив мені невеличку промову про те, як мало я йому довіряю, і про мої сучасні нахили, яким він зовсім не протистоїть; я цілком без упереджень, каже він, усміхаючись, я можу бути шаблонним, але можу й дати корисні поради, бо, зрештою, є незмінні принципи тощо.
Ce brave et bon Tony m’a fait un petit discours sur le peu de confiance que j’ai en lui et sur mes tendances modernes auxquelles il est loin de s’opposer, je suis sans aucun parti-pris dit-il en souriant, je puis être poncif mais je puis aussi donner des avis utiles car en somme il y a des principes immuables etc.
— Але навіщо ви мені все це кажете, пане?
— Mais pourquoi me dites-vous tout cela Monsieur ?
— Запевняю вас, що я цілковито вам довіряю, і якщо вже три місяці я вас не турбувала, то це винятково з делікатності... тощо.
— Je vous assure que j’ai la plus grande confiance en vous et si depuis trois mois, je ne vous ai pas dérangé c’est uniquement par discrétion... etc.
Примітки
Марі недвозначно захищається від романтичного кліше про хворого на сухоти, який любить світ із гарячковою, хворобливою силою, — вона наполягає, що ця безмежна жага життя властива їй з дитинства. ↩
«Радість життя» Еміля Золя (1884) — роман, у якому самовіддана героїня Поліна Кеню раз у раз жертвує собою заради ближніх, зберігаючи стоїчне прийняття життєвих страждань. ↩
«Збори» (фр. Un Metting — так у Марі, правильно Un Meeting; 1884) — картина Марі, що зображує дітей робітників, які зібралися на вулиці, подана на Салон 1884 року. Назва натякає на політичні вуличні мітинги (англіцизм «meetings» був поширений у французькому республіканському дискурсі тієї доби). ↩