Понеділок, 10 березня 1884

Почато, і непогано. Клер у капелюшку тощо надворі; у неї багато характеру, і вона добре позує.
Зрештою—
Та мені прикро, що в мене немає мого білого портрета з оголеними руками й шиєю, з академічним тілом, і тілом гарним, і чудовою композицією. Хатня сукня, геть біла... Зрештою, це було гарно, я ще його зроблю.
Перед обідом моя надмірна уява повезла мене в подорож до Палестини з Бастьєном, бо я поїду до Палестини наступного жовтня.
Зрештою, я послала розпитати про здоровʼя цього старого хворого, йому краще. Мені щойно сказали це через переговорну трубу; почувши свист, я здогадалася, що йдеться про цього художника, бо після обіду не приходить ніхто, чий прихід міг би мене зацікавити... І за час, поки я йшла з бібліотеки до переговорної труби, що в майстерні... таке хвилювання, що лоб і підборіддя стали вологі. А чому? Це не тривога, я не тривожуся ні за чиє здоровʼя, бо навіть смерть... не лихо, ні... То це через те, що я втомлена, і думаю про це безперестанку, і він став предметом моїх мрій, а загалом мені байдуже.
Ні, ці гарячки, ці тривоги, ці сили... мають вилитися не в якесь дурне кохання, а саме у великий твір. Я зроблю етюди й картину, а в жовтні поїду до Палестини й зроблю своїх «Святих жінок»...
Ця дурепа Розалі гадає, що я можу тривожитися за здоровʼя Жюля, і поспішила сказати мені, що йому краще.

Примітки

«Переговорна труба» — трубка між поверхами будинку, якою слуги передавали повідомлення з кімнати в кімнату; звичний пристрій у заможних домівках XIX століття. ↩