Понеділок, 25 лютого 1884

З незрівнянною впертістю я працюю над Діною, яку нікому не покажу до кінця.

Багницький і архітектор на обіді. Останній був хворий. Ось пояснення його довгої відсутності. Я в захваті, що бачу його, це майже Жюль, і я ще дійду до того, що шарітимуся, угледівши цього молодшого брата... Та це вже траплялося. Стендаль каже, що шаріються, чуючи назву вулиці, де живе подруга дами, яку обожнюєш.

Бувши дитиною й закоханою в герцога Гамільтона¹, я страшенно шарілася на слові Герцог, а воно часто траплялося під час моїх історичних читань уголос перед панною Коліньйон.

Жюль усе ще хворий, він має поїхати до Алжиру десь за десять днів. Стережися «Пастухів у Вифлеємі» — якщо він зробить їх раніше за моїх «Святих жінок», моя найдорожча мрія завалиться. Обидві — вечірні ефекти... я матиму вигляд, ніби його наслідую... Це буде неможливо.

Я говорю про Жюля цілий вечір. Я п'янію від цього... Та зрештою? Він лотарингець, а це щодо Франції приблизно як бути з України в Росії... Якби він був марселець, я б вважала, що це все одно те саме, бо Україна — це російський Прованс, хоч водночас і схожа на Лотарингію, мешканці якої — інтригани й хитруни. Жанна д'Арк, найдивовижніша з героїнь і навіть з героїв, була лотарингкою. Бастьєн зробив із неї шедевр, а я у своїй шаленій самовпевненості відчуваю спорідненість з усіма героями й усіма шедеврами. Тут можна було б розвинути цікаву тезу... Простежити таємничі зв'язки, що єднають героїв і шедеври з усіма, з усіма, хто мислить... бо Сонце, океан, повітря, краса природи належать усім... Моя фраза темна, але якщо є люди, що мислять, як я, вони зрозуміють, інші ж не зрозуміли б ніколи, навіть якби ясний, чіткий, практичний, логічний пан Клемансо взявся їм це пояснювати... Я захоплююся Клемансо, йому бракує запалу, але він майже досягає тих самих ефектів силою точності й влучності у висловах.²