Пʼятниця, 22 лютого 1884

Голову Діни, яку почала вчора, вже написано, окрім акцентів в очах.
Видається мені надто доброю, отож, певно, вийде дуже погано.
Цей ідіот Ґавіні розлютив мене за сніданком, кажучи дурниці про інцидент Мейссоньє — Маккей.
Пані Маккей (найбагатша) приходить до Мейссоньє й замовляє йому свій портрет. Після деяких вагань, як кажуть, Мейссоньє погоджується, але це буде сімдесят тисяч франків — рівно вдвічі більше, ніж він узяв за портрет барона де Ґунцбурга (того самого розміру) кілька років тому, але Ґунцбург набагато менш багатий, ніж пані Маккей. Цей портрет виставлено на Трирічній виставці, його вважають посереднім!
Пані Маккей вимагає переробок, Мейссоньє відмовляє; пані Маккей погрожує лишити портрет невикупленим, Мейссоньє каже, що судитимуться. Пані Маккей, яку вмовили кілька друзів, платить, приймає портрет і вішає його у своїй вбиральні, ватерклозеті.
Газети здіймають галас, і «Вольтер» питає, чи не знаходять там рукописів Ламартіна.
Пані Маккей нищить портрет. Кінець.
І весь Париж накидається на чужинку.
А ось моя думка.
Пані Маккей забракло делікатності, коли вона виявила своє невдоволення такому митцеві, як Мейссоньє, який, зрештою, зробив усе, що міг, якому сімдесят три роки і який створив шедеври.
Але! Панові Мейссоньє цілковито забракло гідності й шляхетності, коли він примусив цю невігласку й цю міщанку (погоджуюся з вами) однаково заплатити. Він повівся, як торговець, що спонукало пані Маккей учинити те, що вона вчинила, і кричати про вандалізм нема підстав.
Але пані Маккей чужинка. Винною виявиться вона.
Принцеса Караджорджевич приводить нам Алексіса, що повернувся з Відня, Угорщини тощо. Він пробув поза Парижем девʼять місяців, і я гадаю, що він надзвичайно близький приятель пані Петцольд, у дівоцтві Соутцо, сестри того Соутцо; вона вийшла за Петцольда, такого собі дуже багатого посередника, у захваті від того, що має за дружину принцесу. Я й сама гадаю, що словʼянський і східний Алексіс приймає дружбу принцеси Петцольд з усіма тими вигодами, які Растіньяк мав від баронеси де Нусінген.
Стара Караджорджевич у захваті й навіть пишається.
Мені щойно сяйнула геніальна ідея. Єдине, що по-справжньому вибиває з колії мою дурну родину, — це коли вони бачать мене без пристойного вбрання або коли я не їм.
Коли я не їм, усі приголомшені.
Тож я хочу спробувати цей засіб. Я їстиму лише трохи юшки, «щоб не померти з голоду». І я вже домовилася з Розалі про систему ввезення харчів, бо, як ви самі розумієте, я не маю наміру постити насправді. Ото в них витягнуться обличчя!
Я сама собі сміюся з цього.
І я скажу їм, що так буде аж доки доти, доки поки нас і далі не відрекомендовуватимуть принцесам Матильдам у художників на кшталт Мункачі тощо, тощо. Та щоб бути відрекомендованим, треба про це попросити, а для нас була б велика честь, якби нас відрекомендували.

Примітки

Суперечка довкола портрета Луїзи Маккей, дружини американського срібного магната Джона В. Маккея, написаного Ернестом Мейссоньє (1815–1891), який їй не сподобався. ↩
Ежен де Растіньяк і баронеса де Нусінген — персонажі «Людської комедії» Бальзака; Растіньяка фінансово утримувала заможна Нусінген. ↩