Вівторок, 12 лютого 1884

Картина.
Маршал прийшов подивитися на роботу своєї дочки й лишився трохи здивований, але в захваті. Між пів на п'яту й п'ятою я роблю майже весь ліф баби у Вільв'єль. Це я задала позу тощо, тощо. Словом—
Зрештою... Після моєї смерті ці дами поводитимуться, як співавтори (?!!!) Дюма-батька. Кожна казатиме: це я подала їй ідею цього! Це я допомогла їй виконати те!
Уперед, мої любі. То я, виходить, добра... бо Вільв'єль не може бути мені корисною ні в чому...
Зрештою.
Я не можу ліпити, бо три дні тому сильно вдарила собі великий палець.
І це жахливо болить, надто першу годину, але я спартанка, я вмочила палець в арніку й лівою рукою акомпанувала собі на органі, співаючи «Іродіаду». До речі, про «Іродіаду»: вона дуже гарна, але все, що мелодія, дуже відоме. Він пограбував два такти тут, фразу там, кінець сторінки деінде.
Аж так... Але ніхто не пощаджений: «Донька пані Анго», Оффенбах, «Аїда», Вагнер і навіть відомі романси, сонет Дюпрато.
Чудова оркестровка й кілька змін ритму, а потім заповнення. Це все ж дуже гарно, але це нечесно. Гадаєте, я вигадую — вивчіть партитуру. А втім, інших це вразило, як і мене.
Що спритно, то це грабувати Оффенбаха тощо. Там є чарівні мелодії, і серйозні люди ніколи не повірять, що вчений Массне з Інституту... Зрештою.

Примітки

Александр Дюма-батько (1802–1870) сумнозвісно тримав цілу майстерню літературних негрів, найвідоміший з-поміж яких Оґюст Маке, задля своєї плідної творчості.
Натяк на спартанського хлопчика, який стоїчно ховав украденого лиса під плащем, аби не закричати від болю.
«Донька пані Анго» — страшенно популярна оперета Шарля Лекока 1872 року.
Массне був обраний до Інституту Франції (Академії красних мистецтв) 1878 року, що дало йому престиж офіційного визнання.