❦
Субота, 2 лютого 1884
Божидар позує.Samedi 2 février 1884 Bojidar pose.
Приходить принцеса Жанна, я приймаю її в майстерні, потім спускаюся — у мами субота. Милий лише малий Дешанель, син того Дешанеля з Колеж де Франс; він пише до «Деба»1, балотувався в депутати й грає ролі в дусі Делоне2 в аматорських виставах, усюди бажаний гість і дуже милий, добрий хлопець, трохи прилизаний, я завжди бачу його в гримі й у ролі Делоне.
La princesse Jeanne vient, je la reçois à l’atelier puis je descends, c’est le samedi de maman. Il n’y a que le petit Deschanel de gentil, c’est le fils du Deschanel du Collège de France, il écrit aux « Débats », s’est présenté à la députation et joue les Delaunay dans les spectacles d’amateurs, très recherché et très sympathique, un bon garçon un peu à la pommade, je le vois toujours avec du fard et en Delaunay.
Енгельгардти, Караджорджевичі, панове де Рошфор і Мораес на обіді. Божидар у спʼянінні від того, що грав у пані де Пуальї, він гадає, що здобув тріумф, а його мати думає, що Європа на них дивиться.
Les Engelhardt, les Karageorgevitch, M.M. de Rochefort et Moraes à dîner. Bojidar est dans l’ivresse d’avoir joué chez Mme de Poilly, il croit avoir remporté un triomphe et sa mère pense que l’Europe les contemple.
Виявляється, він ледве викрутився. Аби лиш вони були щасливі...
Il paraît qu’il s’est à peine tiré d’affaire. Pourvu qu’ils soient heureux...
І я теж; малий ацтек Енгельгардт і Божидар не рахуються, але були Рошфор, Дешанель, Мораес — це відпочинок від старих словʼянських консьєржок. Годі вже їх.
Et moi aussi, le petit aztèque d’Engelhardt, et Bojidar ne comptent pas, mais il y a eu Rochefort, Deschanel, Moraes, ça repose des vieilles portières slaves. N’en faut plus.
Хай там як, я в доброму гуморі, що буває рідко; мені здається, що Маккей кинула Жюля і що мій живопис гарний. Час минає так швидко...
Quoiqu’il en soit je suis de bonne humeur, c’est un fait rare, il me semble que Jules est lâché par la Makay et que ma peinture est bonne. Le temps passe si vite...
О Альбере Вольфе, ти, кажуть, не знаєшся на мистецтві, але дарма, якби ти зволив тицьнути мені статейку...
Ô Albert Wolff, tu ne te connais pas en art à ce qu’on dit, mais c’est égal si tu daignais me coller un article...
Оце справи! Хай це не буде... неможливим і жахливим, та хай це буде неможливим і тому, що надто гарне. Він скаже лише кілька блідих слів.
Ce sont des choses ! Que ça ne soit pas... impossible et horrible, et que cela soit impossible aussi car trop beau. Il ne dira que quelques paroles pâles.
Я ще не буду здатна змусити Жюля носити імʼя Адольфа3. Ах! Ні! Та годі ж бо.
Je ne serai pas encore en état de faire porter le nom d’Adolphe à Jules. Ah ! Non ! Voyons.
Пишу в ліжку, завтра неділя, я йду до церкви, отож засинати рано марно... Та я, мабуть, божевільна, бо щойно подумала про «Пастухів у Вифлеємі» й тепер геть не засну.
J’écris dans mon lit, c’est demain dimanche, je vais à l’église par conséquent inutile de s’endormir de bonne heure... Mais je suis peut-être folle car je viens de penser aux Bergers de Bethéem et je ne dormirais pas du tout.
Це полумʼя захвату, захоплення, заздрості, тривоги... Ах! От лихо!
C’est une flamme d’enthousiasme, d’admiration, d’envie, d’inquiétude... Ah ! Misère !
Він ніколи не зватиметься Адольфом. Бачите-бо: вечір, вечірнє повітря, атмосфера, що огортає предмети, спокійна картина, і ці славні люди йдуть, сповнені віри, і їх веде зоря, що сяє в небі гарного блакитного кольору, не надто блакитного, бо ще не зовсім ніч.
Il ne s’appelera jamais Adolphe. Voyez-vous le soir, l’air du soir, l’atmosphère qui enveloppe les objets, un tableau calme, et ces braves gens marchant plein de foi guidés par une étoile qui brille dans un ciel d’un beau bleu pas trop bleu, car il ne fait pas entièrement nuit.
Що ж, а я його обожнюю! Ні «Жанна дʼАрк», ні... Ах! Ніщо на землі не зрівняється з божественними «Пастухами». Я була така ж божевільна лише через моїх «Святих жінок». О! Та я зроблю їх цього літа, у червні, в Італії. О! Напевно...! Якщо Бог дозволить.
Eh bien mais je l’adore moi ! Ni Jeanne d’Arc ni... Ah ! Rien sur la terre n’est comparable aux divins Bergers. Je n’ai été aussi folie que pour mes Saintes femmes. Oh ! mais je vais les faire cet été en juin, en Italie. Oh ! pour sûr...! Si Dieu permet.
Цей маленький білявий чоловік, якщо він зробить своїх «Пастухів» такими, якими я їх бачу... Я не засну...
Ce petit homme blond s’il fait ses Bergers comme je les vois... Je n’en dormirai pas...
Бо ви цього не бачите — вечір, спокійний, теплий, синій вечір, і Зоря... Потім на землі прості люди, сповнені Віри. Невиразні форми... Не знаю, чи це від надмірної чутливості дівчат мого віку, чи... Та ні, навіщо шукати низькі причини... Це тому, що я мисткиня у справжньому значенні слова, що кожен митець — поет, провидець і закоханий, і що ця картина є чи буде шедевром шедеврів.
C’est que vous ne voyez pas ça, le soir, un soir calme, tiède, bleu et l’Etoile... Puis sur la terre des hommes simples pleins de Foi. Les formes vagues... Je ne sais si ça tient à l’extrême sensibilité des filles de mon âge ou... Mais non, pourquoi chercher des causes viles... C’est parce que je suis artiste dans la vraie acception du mot, que tout artiste est poète et visionnaire et amoureux et que ce tableau est ou sera le chef d’œuvre des chefs d’œuvres.
Казенові4 вдалися маленькі нічні пейзажі в цьому дусі, дуже добре. Чи я несповна розуму, чи маю рацію — дивіться й судіть. Та я волію маленьке полотно Казена з чорним човном на синьому небі, повному зірок, за всі ті чорні, славетні й закопчені музейні пейзажі. Неможливі дерева, ані повітря! Чому це славетне! Тоді як у Казена відчуваєш прохолоду ночі, і тебе зворушує, як справжня прекрасна ніцька ніч, із місяцем, що ось-ось відібʼється в дуже спокійному морі, легкий рух якого чути... Ах! Як це гарно. Наскільки це гарніше за славетні музейні пейзажі...
Cazin a réusi des petits paysages de nuit dans ce genre très bien. Suis-je insensée ou bien ai-je raison, voyez et jugez. Mais je préfère une petite toile de Cazin avec une barque noire sur un ciel bleu rempli d’étoiles, à tous les paysages noirs, célèbres et enfumés des musées. Des arbres impossibles, pas d’air ! Pourquoi est-ce célèbre ! Tandis que chez Cazin on sent la fraîcheur de la nuit et on est remué comme par une vraie belle nuit de Nice, avec la lune qui va tout à l’heure se refléter dans la mer très calme, dont on entend le léger mouvement... Ah ! que c’est beau. Comme c’est plus beau que les célèbres paysages des musées...
Аби лиш я заснула.. Я божеволію через цих «Пастухів» і мою власну зорю...
Pourvu que je dorme.. Je m’affole pour ces Bergers et mon étoile à moi...
Ах! Якби ж у мене був талант!
Ah ! si je pouvais avoir du talent !
Кожна... особа, що мене займала слушно чи ні... має свою музику.
Chaque... individu qui m’a occupée à tort ou à raison... a sa musique.
— 1 Спершу Дивовижний, але дурний Еміль дʼОдіффре... Пʼятнадцять років... Не перше кохання, але перше... щось. Музика: «Міньйон»5, вірші й голосіння мого авторства.
— 1 D’abord le Surprenant mais stupide Emile d’Audiffret... Quinze ans... Premier amour non, mais premier... quelque chose. Musique: Mignon, vers et complaintes de moi.
— 2 Антонеллі... щоб довести, що Дивовижний мене не займав, сімнадцять років. Доволі бридкий жалібний мотив з італійського балету, з якого я знаю лише чотири такти. Без віршів.
— 2 Antonelli... pour prouver que le Surprenant ne me préoccupait pas, dix-sept ans. Un assez vilain air plaintif de ballet italien dont je ne sais que quatre mesures. Pas de vers.
— 3 Лардерель... шалене захоплення. Музика: «Поль і Вірджинія» Массе, вісімнадцять років. Без віршів.
— 3 Larderel... violente toquade. Musique: Paul et Virginie de Massé, dix-huit ans. Pas de vers.
— 4 Кассаньяк... шанобливе захоплення нібито великою людиною, девʼятнадцять-двадцять років, політичне захоплення, славетний муж... витончені почуття... імперія, дуелі тощо.
— 4 Cassagnac... admiration respectueuse soit-disant grand homme, dix-neuf et vingt ans, toquade politique, homme illustre... sentiments délicats... empire, duels, etc.
Банальна пісенька: «Кажуть, тебе видають заміж», і це постфактум. Без віршів.
Une banale petite chanson: « On dit que l’on te marie » et ça après coup. Pas de vers.
— 5 Ах! Ха! 5. Що ж, це було б, так би мовити, «Пастухи» Бастьєна. Уся поезія й уся висота почуттів зрілої особи, яка вважає себе непомильною. Музика: «Гамлет»6.
— 5 Ah ! Ha ! 5. Eh bien ce serait comme qui dirait les Bergers de Bastien. Toutes les poésies et toutes les hauteurs de sentiment d’une personne formée et qui se croit infaillibe. Musique: Hamlet.
[Замазано: Натура? на кшталт Монмартру. Це не заважає...
Колись я бачила сон... багато років тому... він записаний. Я бачила дуже яскраві зорі, я дивилася на них, їх було пʼять.
J’ai jadis fait un rêve... il y a des années... il est inscrit. Je voyais des étoiles très brillantes, je les regardais, elles étaient cinq.
Чотири з них я скинула, просто дивлячись на них, а до пʼятої я простягла руку, щоб її взяти, — вона була зі срібного паперу, а небо з синього картону, і щоб її відчепити, я мусила шкрябати її нігтями...
J’en ai fait tomber quatre rien qu’en les regardant, quant à la cinquième j’étendis la main pour la prendre, elle était en papier d’argent et le ciel en carton bleu et pour la détacher je fus obligée de la gratter avec mes ongles...
Це нічого не означає, але я пишу, бо так зручно, я засну, пишучи, бо ці кляті «Пастухи» мене бентежать, я хочу витратити цей флюїд, пишучи.
Ça ne signifie rien mais j’écris parce que c’est commode, je m’endormirai en écrivant car ces maudits Bergers me troublent, je veux user ce fluide en écrivant.
Примітки
«Journal des Débats» — поважна політична й літературна щоденна газета, заснована 1789 року. ↩
Луї-Арсен Делоне (1826–1903) — уславлений актор «Комеді-Франсез», славний витонченими романтичними ролями. ↩
«Адольф» — імʼя, яке жартівлива пісенька від 12 січня 1884 року дає Жулю Бастьєну-Лепажу (103/1884-01-12). ↩
Жан-Шарль Казен (1841–1901) — французький живописець, відомий атмосферними пейзажами. ↩
«Міньйон» — опера Амбруаза Тома (1866) за «Вільгельмом Майстером» Ґете, сентиментальна улюблениця публіки. ↩
«Гамлет» — опера Амбруаза Тома (1868). ↩