❦
Субота, 12 січня 1884 — продовження
Та й годі, опівночі пʼємо шампанське й обмінюємося побажаннями.Samedi 12 janvier 1884 - suite
Кажуть, що перша людина, яку бачиш після півночі, має бути чорнявим чоловіком; я заплющила очі опівночі, а опівночі й кілька секунд Жюліан казав мені їх розплющити, він тримав годинник, — і це чоловік, і він чорнявий.
Il paraît qu’il faut que la première personne qu’on voit après minuit soit un homme brun, j’ai fermé les yeux à minuit et à minuit et quelques secondes, Julian me disait de les ouvrir, il tenait la montre, et c’est un homme et il est brun.
Зрештою, я вступаю в рік стерпно й навіть добре, я чула самі лише мистецькі підбадьорення, і сьогодні ввечері, по суті, є самі друзі, та ще й шикарні... Я висловлююся, мов куховарка... До речі, про куховарку — цей бідолашний архітектор був запрошений сьогодні ввечері й написав мені такого дурного листа! Він захотів відповісти на мої жарти теж жартами... Але як же це незграбно — наче писав пруссак.
Enfin j’entre dans l’année d’une façon passable et même bonne, je n’ai entendu que des encouragements artistiques et ce soir en somme il n’y a que des amis et même chic... Je m’exprime comme une cuisinière... A propos de cuisinière ce pauvre architecte était invité ce soir et il m’a écrit une lettre tellement bête ! Il a voulu répondre à mes plaisanteries par des plaisanteries aussi... Mais c’est d’un lourd, on dirait d’un Prussien.
А його брат такий самий? Теж? Імовірно. Ах! діти мої, якби ж я могла мати талант; позавчора я не могла заснути до пізньої ночі, бо сміялася сама-одна в ліжку, складаючи ось такі нечувані куплети:
Et son frère est comme ça ? Aussi ? C’est probable. Ah ! mes enfants si je pouvais avoir du talent, avant-hier je n’ai pas pu m’endormir jusqu’à très tard car je riais toute seule dans mon lit en composant les inqualifiables couplets que voici :
Мелодія, добре знана на Монмартрі.
Air très connu à Montmartre.
Гарненьким він зовсім не був, тож і подобатися не вмів, хоч пензлі мав із кунячої шерсті, на Монмартрі.
Il n’était pas joli du tout aussi n’plaisait-il pas beaucoup Bien qu’il eut des pinceaux en martre à Montmartre.
Він мав вигляд маленького ацтека, а брат його був архітектек, обидва кохали ту звану Башкирцеву, на Монмартрі.
Il avait l’air d’un petit astèque Et son frère était architèque Tous deux aimaient la nommée Bashkirtseff à Montmartre.
Він намалював двох закоханих, і нічого путнього не вийшло, бо все полотно було геть зелене, на Монмартрі.
Il avait peint deux amoureux Et ça n’était rien de fameux La toile étant partout très verte à Montmartre.
Відколи він заплатив йому квітами, крамар відмовляв йому в фарбах, він міг би й убивства накоїти, на Монмартрі.
D’puis qu’il l’avait payé en fleurs L’marchand lui r’fusait des couleurs Il en aurait commis des meurtres à Montmartre.
Та коли він побачив мої картини, він знайшов їх такими гарними, такими гарними, що так і застиг із роззявленим ротом, на Монмартрі.
Mais quand il eu vu mes tableaux Il les trouva si beaux, si beaux Qu’il en resta la bouche ouverte à Montmartre.
Бачачи себе так швидко затьмареним, він страшенно зніяковів і пішов поплакати під пагорбом, на Монмартрі.
Se voyant si vite enfoncé Il se trouva embarassé Et alla pleurer sous un tertre à Montmartre.
А тоді — і це вже був вінець усього — він напився в шинкаря, пив на дурничку зелені абсенти, на Монмартрі.
Alors et ce fut là l’bouquet Il se soûlât chez l’mastroquet S’faisant payer des absinthes vertes à Montmartre.
Зрештою, покинутий Альбером Вольфом, він сховався під імʼям Адольф, цілий день тільки те й робив, що скиглив, на вулиці Лежандр.
Enfin lâché par Albert Wolff Il se cacha sous l’nom d’Adolphe Toute la journée n’faisant que geindre rue Legeindre.
Коли він помер, мов старий пацюк, лише брат його оплакав, бо Еміль — це ніжна душа, на вулиці Лежандр.
Lorsqu’il mourut comme un vieux rat Il n’y eut qu’son frère qui le pleura Car Emile est une âme tendre rue Lengendre.
підпис: Мане1
signé: Manet
Я ніколи не любила віршів інакше, як отак.
Je n’ai jamais aimé des vers que comme ça.
Піду спати з солодкою й підкріпливою певністю, що мені байдуже до цього маленького селюка-маляра, о! та аж так, що він не може хіба що не обожнювати мене тепер, коли я по-справжньому його зневажаю.
Je vais dormir avec la douce et fortifiante conviction que je me fiche de ce petit paysan de peintre oh! mais à un point tel qu’il ne peut peu moins que de m’adorer maintenant que je le méprise pour de bon.
Примітки
Вірші — це жартівлива пісенька в стилі монмартрського вуличного співу, з рефренами, що закінчуються на «Монмартрі» та «вулиці Лежандр» (де мешкала родина Бастьєна-Лепажа). «Адольф» — зневажливе прізвисько Марі для Жюля Бастьєна-Лепажа. «Ацтек» (astèque) був тогочасним слівцем для бридкого чи дивакуватого на вигляд чоловіка. «Архі-тек» римується з «астек» і вказує на фах Ґабріеля Жері. Підпис «Manet» — жарт на посмертний кошт Мане, якого недавно цькувала преса. ↩