❦
Пʼятниця, 31 грудня 1883
Жері присилає цукерки в позолоченому лозовому кошику, заваленому фіалками, пані Ґавіні — чарівний мольберт.Vendredi 31 décembre 1883 Géry envoie des bonbons dans de l’osier doré encombré de violettes, Mme Gavini un charmant chevalet.
Я ліпила, але надто мало, ця статуя... я вже й не знаю... Тож наведу вам цілий уривок із Бальзака1, правдивість якого вразить усіх митців. Та й усіх людей, зрештою. Якби це я вам казала, воно не мало б ваги: «Те, що має заслуговувати на славу в мистецтві, — бо під цим словом треба розуміти всі творіння думки, — це передусім мужність, мужність, про яку простолюд і не здогадується і яку, можливо, тут уперше пояснено... Мислити, мріяти, замислювати прекрасні твори — це чудове заняття.
J’ai modelé mais trop peu, cette statue... je ne sais plus... Aussi je vais vous citer un passage tout entier de Balzac dont la vérité frappera tous les artistes. : Tout le monde du reste. Si c’était moi qui vous disais cela ça n’aurait pas de poids: « Ce qui doit mériter la gloire dans l’art, car il faut comprendre dans ce mot toutes les créations de la pensée. C’est surtout le courage, un courage dont le vulgaire ne se doute pas et qui peut-être est expliqué pour la première fois ici... Penser, rêver, concevoir de belles œuvres est une occupation délicieuse.
Це палити зачаровані сигари, це провадити життя куртизанки, заклопотаної своєю примхою», — а я кажу, що це також жахлива тривога, яка тебе охоплює й кричить, що ти марнуєш час; продовжимо: «Тоді й постає твір — у дитячій грації, у шаленій радості зачаття, з духмяними барвами квітки й хуткими соками плодів, скуштованих наперед, — такі задум та його втіхи... Той, хто вміє накреслити свій план словом, уже надзвичайно велика людина. Цей хист мають усі митці та письменники; але створити, але породити!
C’est fumer des cigares enchantés, c’est mener la vie de la courtisane occupée à sa fantaisie » - moi je dis que c’est aussi une affreuse inquiétude qui vous saisit et qui crie que vous perdez du temps, continuons: « L’œuvre apparaît alors, alors dans la grâce de l’enfance, dans la joie folle de la génération, avec les couleurs embaumées de la fleur et les sucs rapides des fruits dégustés par avance, telle est la conception et ses plaisirs... Celui qui peut dessiner son plan par la parole est déjà un grand homme extraordinaire. Cette faculté, tous les artistes et les écrivains la possèdent; mais produire, mais accoucher !
Але клопітливо викохати дитину, щовечора вкладати її ситу молоком, щоранку цілувати її невичерпним материнським серцем, вилизувати її начисто, стократ вбирати її в найкращі курточки, які вона безперестанку дере; але не зневіритися від судом цього шаленого життя й зробити з нього живий шедевр, що промовляє до всіх поглядів у скульптурі, до всіх умів у літературі, до всіх спогадів у живописі, до всіх сердець у музиці, — це виконання та його труди. Рука повинна щомиті бути напоготові щомиті коритися голові...
Mais élever laborieusement l’enfant, le coucher gorgé de lait tous les soirs, l’embrasser tous les matins avec le cœur inépuisé de la mère, le lécher sâle, le vêtir cent fois des plus belles jaquettes qu’il déchire incessamment; mais ne pas se rebuter des convulsions de cette folle vie et en faire le chef d’œuvre animé qui parle à tous les regards en sculpture, à toutes les intelligences en littérature, à tous les souvenirs en peinture, à tous les cœurs en musique, c’est l’exécution et ses travaux. La main doit s’avancer à tout moment prête à tout moment à obéir à la tête...
Отож праця — це виснажлива боротьба, якої жахаються й яку плекають прекрасні й могутні натури, що часто на ній надломлюються. Один великий поет нашого часу казав про це горе: я беруся за це з відчаєм і кидаю з горем. Хай знають неуки! якщо митець не кидається у свій твір, як Курцій2 у безодню, як вояк у редут, не роздумуючи; і якщо в цьому кратері він не працює, як рудокоп, засипаний обвалом; якщо ж він споглядає труднощі, замість долати їх одну за одною, як ті закохані з казок, що задля своїх принцес билися з відроджуваними чарами, — твір лишається незавершеним, він гине в глибині майстерні...»
Ainsi le travail est-il une lutte lassante que redoutent et que chérissent les belles et puissantes organisations, qui souvent s’y brisent. Un grand poète de ce temps-ci disait en parlant de ce chagrin: je m’y mets avec désespoir et je le quitte avec chagrin.-Que les ignorants le sachent ! si l’artiste ne se précipite pas dans son œuvre comme Curtins dans le gouffre, comme le soldat dans la redoute, sans réfléchir; et si dans ce cratère il ne travaille pas comme le mineur enfoui dans son éboulement; s’il contemple enfin les difficultés au lieu de les vaincre une à une à l’exemple de ces amoureux de fééries, qui pour obtenir leurs princesses combattaient des enchantements renaissants, l’œuvre reste inachevée, elle périt au fond de l’atelier... »
Боже мій, неуки не зрозуміють більше, але ті, хто з наших, знайдуть у цих рядках разючу науку, втіху, силу.
Mon Dieu les ignorants n’en comprendront pas d’avantage, mais ceux qui sont des nôtres trouveront dans ces lignes un enseignement saisissant, une consolation, une force.
Усе це — щоб надати собі ваги.
Tout ça c’est pour me donner de l’importance.
Сьогодні ввечері ми йдемо до «Опера-Комік» слухати «Кармен»3; тож я вступаю в новий рік серед цієї направду чарівної й чудової родини Канроберів. Я, Діна, Клер, Луї, Марсель і маршальша, яка цілує мене рівно опівночі, бажаючи, щоб моя дорогоцінна дружба лишилася Клер, і кажучи, що ця дружба, така здорова й така серйозна, — велике щастя, яке приніс їй рік, що минув. Ось люди, які мене хоч цінують... О! я вас чую, ви гадаєте, що це тому, що я зроблю картину малій; вона знає всіх митців, які бувають у княгині Матильди4, і багато хто був би радий зробити їй приємне, як вони роблять маркізі дʼЕрві, пані де Люїн тощо. Бідолашний Кот5, який щойно помер, виправляв твори всіх своїх аристократичних учениць. Ну годі, домовилися, що це сама лиш моя заслуга...
Ce soir nous allons à l’Opéra-Comique entendre « Carmen »; de sorte que j’entre dans la nouvelle année au milieu de cette vraiment charmante et excellente famille de Canrobert. Moi, Dina, Claire, Louis, Marcel et la maréchale qui m’embrasse à minuit juste en souhaitant que ma précieuse amitié reste à Claire, et que cette amitié si saine et si sérieuse est un grand bonheur que lui apporte l’année qui vient de s’écouler. Voilà des gens qui m’apprécient au moins... Oh ! je vous entends, vous croyez que c’est parce que je ferai le tableau de la petite; elle connaît tous les artistes qui vont chez la princesse Mathilde et beaucoup seraient enchantés de lui être agréables, comme ils le sont à la marquise d’Hervy, à Mme de Luynes etc.. Ce pauvre Cot qui vient de mourir corrigeait les productions de toutes ses aristocratiques élèves. Allons assez, il est entendu que c’est mon mérite seul...
Маршальша й Клер обідали вчора в княгині Матильди, і Клер розповідає мені, що Лефевр6 сказав їй, що знає мій талант, дуже справжній, що я особа доволі надзвичайна, що я щовечора буваю у світі і що, зрештою, мене опікають, спрямовують чи протегують славетні художники (з хитрим виглядом). Клер, дивлячись йому просто в очі:
La maréchale et Claire dînaient hier chez la princesse Mathilde et Claire me raconte que Lefebvre lui a dit qu’il connaît mon talent, très réel, que je suis une personne assez extraordinaire, que je vais tous les soirs dans le monde et que du reste je suis surveillée, dirigée ou protégée par des peintres illustres (d’un air fin) Claire en le regardant dans les yeux:
— Які славетні художники, Жюліан? Лефевр:
— Quels peintres illustres, Julian ? Lefebvre:
— Ні, Бастьєн-Лепаж.
— Non, Bastien-Lepage.
Клер:
Claire:
— Та ви цілком помиляєтеся, добродію, вона виходить дуже рідко, працює весь час; що ж до пана Бастьєна-Лепажа, то вона бачить його у вітальні своєї матері, а до майстерні він майже ніколи не підіймається.
— Mais vous vous trompez absolument Monsieur, elle sort très peut, travaille tout le temps; quant à M. Bastien-Lepage elle le voit dans le salon de sa mère et il ne monte presque jamais à l’atelier.
Що за золото ця дівчинка, і вона сказала правду. Бо ви ж добре знаєте, о Боже мій, що цей клятий Жюль мені нічим не допомагає. Просто Лефевр, здавалося, вірив у це.
C’est un amour que cette petite fille et elle a dit la vérité. Car vous savez bien ô mon Dieu que ce sacré Jules ne m’aide en rien. C’est que Lefebvre avait l’air de le croire.
Раджу вам вірити тому, що розповідають! А втім, це провина цього єзуїта Жюліана, він гадає, що вихваляє мене, виставляючи ексцентричною. Чи не казав він днями, що Клерен, Дюез, Жерве тощо, не кажучи вже про Бастьєна, не виходять з нашого дому. Ну, або він божевільний, або я.
Je vous conseille de croire à ce qu’on raconte ! Du reste c’est la faute de ce jésuite de Julian, il croit me vanter en me racontant excentrique. N’a-t-il pas dit l’autre jour que Clairin, Duez, Gervex etc. sans compter Bastien ne sortaient pas de chez nous. Allons il est fou ou moi.
Друга година, це новий рік; рівно опівночі, у театрі, з годинником у руці я загадала бажання, одним-єдиним словом. Словом, що прекрасне, дзвінке, чудове, пʼянке, написане чи вимовлене:
Il est deux heures, c’est la nouvelle année, à minuit juste, au théâtre, et montre en main j’ai fait un souhait, en un seul mot. Un mot qui est beau, sonore, magnifique, enivrant, écrit ou prononcé:
Слава.
La Gloire.
Примітки
Уривок із «Кузини Бетти» Бальзака (La Cousine Bette, 1846—1847): скульптор Венцеслав Стейнбок про труднощі втілення мистецьких мрій у завершену працю. Слова «un courage dont le vulgaire ne se doute pas» наведено за PhiloLog (philolog.fr), що цитує видання Livre de Poche 1963 року, с. 214—216. ↩
Курцій: Марк Курцій, римський герой легенди, який верхи на коні стрибнув у провалля на Форумі, щоб урятувати Рим (362 р. до н. е.). Бальзак передає його імʼя як «Curtins» — варіант або описка. ↩
Кармен: опера Жоржа Бізе (1838–1875), уперше поставлена в «Опера-Комік» у березні 1875 року. На 1883 рік вона стала улюбленицею паризької публіки після прохолодного початкового прийому. ↩
Княгиня Матильда Бонапарт (1820–1904): небога Наполеона I, кузина Наполеона III. Її салон на вулиці де Беррі був найуславленішим літературним і мистецьким зібранням Парижа доби Другої імперії та раннього Третьої республіки. ↩
Пʼєр-Огюст Кот (1837–1883): французький академічний художник, відомий світськими портретами й міфологічними сценами («Буря», «Весна»). Помер 2 серпня 1883 року. ↩
Жюль Жозеф Лефевр (1836–1911): лауреат Римської премії, професор Академії Жюліана разом із Тоні Робером-Флері. Писав оголені постаті й портрети світських жінок. ↩