❦
Субота, 29 грудня 1883
О горе! Бувають чорні дні... сумні, розпачливі, заплямовані... Заплямовані... Ці Енгельгардти, ця газета, те, що вона змушує казати, вірити, вигадувати...Samedi 29 décembre 1883 Ô misère ! Il y a des journées noires... tristes, désespérées, salies... Salies... Ces Engelhardt, ce journal, ce que cela fait dire, croire, inventer...
Але я ніколи не зробила нічого аморального! І як подумаю!! Це моя провина.
Mais je n’ai jamais rien fait d’immoral ! Et quand je pense !! C’est ma faute.
Кілька років тому ота моя пристрасть фотографуватися в тисячі різних костюмів... Мої дозволяли мені... вони не вбачали в цьому ніякого зла: Марі чарівна, вона перевдягається й вбирається на диво, це її тішить, ну то й нехай! Усі, хто бачить ці фотографії, мають їх за фотографії актриси... та й сам фотограф, мабуть, думав чудні речі...
Il y a quelques années de cela cette rage que j’ai eu de me photographier en mille costumes différents... Les miens m’ont laissé faire... ils n’y voyaient aucun mal, Marie est ravissante, elle se costume et s’habille à ravir, ça l’amuse et allez donc ! Tous ceux qui voient ces photographies les prennent pour celles d’une actrice... et le photographe lui-même a dû penser de drôles de choses...
Сьогодні, дивлячись на ту, де я в костюмі ампір1, Вільвʼєй і Клер пожартували.
Aujourd’hui en regardant celle où je suis en costume Empire Viilevieille et Claire ont plaisanté.
Лінії аж надто... скульптурні, складки, що виказують форму... це вважають непристойним.
Les lignes par trop... sculpturales, des plis qui accusent la forme... on trouve ça inconvenant.
О! друзі мої, втрачайте все, але бережіть видимість!
Oh ! mes amis perdez tout mais gardez les apparences !
Зрештою, ці дрібні злигодні роблять мене глибоко нещасною. Я лише недавно дізналася, що цілком пристойно, і це провина моєї родини.
Enfin ces infimes misères me rendent profondément malheureuse. Je ne sais que depuis peu ce qui est tout à fait convenable, et c’est la faute de ma famille.
Ах! це навряд чи втіха... Якщо кажуть дурниці — мають рацію, хоч і безмірно неправі... І ось речі ниці, дрібні, мізерні, у яких я невинна і яких не виправити. О горе.
Ah ! ce n’est guère une consolation... Si on dit des bêtises on a raison tout en ayant infiniment tort... Et voilà des choses méprisables, petites, infimes, dont je suis innocente et qui ne peuvent pas se rattraper. Ô misère.
Бувають дні сумні, розпачливі, чорні. Мене обсипають наклепами...
Il y a des jours tristes, désespérés, noirs. On me couvre de calomnies...
А я ж нічого не зробила ні собі, ні іншим. Клер і Вільвʼєй працюють, а я плачу, пишучи в іншому кінці бібліотеки...
Et je n’ai rien fait ni à moi ni aux autres. Claire et Viilevieille travaillent et je pleure en écrivant à l’autre bout de la bibliothèque...
Я почуваюся забрудненою; але є речі... які треба знати, пристойності... Які... і дотримуватися їх... Інакше...
Je me sens souillée; mais il y a des choses... qu’il faut savoir, des convenances... Des... et s’y conformer... Autrement...
Кожні два тижні в нас субота в Італійцях2.
Nous avons tous les quinze jours un samedi aux Italiens.
Суботи — це вершина шику. Ми йдемо туди сьогодні ввечері. Тітка і я, Жері, Морґан і Родольф Жюліан. Я в чорному, ясна річ, декольте дуже невелике, чарівна сукня, зачесана, як усі, волосся скручене на маківці, але не в усій красі. Бувають дні, коли випромінюєш сяйво, а бувають, коли ти як погаслий ліхтар, — я погасла. Ми веземо Жюліана вечеряти додому. У нього, як і в мене, були в тій залі Італійців видіння Бальзака. Це чарівно, елегантно, мистецьки. В самих лише перших ложах пʼять чи шість малярок.
Les samedis sont le comble du chic. Nous y allons ce soir. Ma tante et moi, Géry, Morgan et Rodolphe Julian. Je suis en noir cela va sans dire, décolletée très peu, une robe charmante, coiffée comme tout le monde, les cheveux tordus sur le haut de la tête mais pas en beauté. Il y a des jours ou l’on dégage de la clarté, d’autres ou l’on est comme une lanterne éteinte, je suis éteinte. Nous ramenons Julian souper à la maison. Il avait comme moi des visions de Balzac dans cette salle des Italiens. C’est ravissant, élégant, artiste. Rien qu’aux premières loges cinq ou six peintres femmes.
Я, панна де Прануелос, Дарас, де Люїн, маркіза дʼЕрве де Сен-Дені та ще хто? Кабанель. Вершки Парижа, а я була не в красі й не в своїй тарілці. Іншим разом. Давали нову оперу Верді, «Симон Бокканегра»3, яка видалася мені нудною.
Moi, Mlle de Pranuelos, la Darhas, de Luynes, la marquise d’Hervey de Saint-Denis et encore qui ? Cabanel. La crème de Paris et je n’étais pas en beauté ni à mon aise. A une autre fois. On a chercher un nouvel opéra de Verdi, Simon Boccanegra et qui m’a paru ennuyeux.
Примітки
Костюм ампір: убрання в стилі Першої імперії (наполеонівська доба, бл. 1800–1815), що вирізнялося високою талією, тонкою тканиною й лініями, що окреслюють фігуру. ↩
Італійці: Італійський театр, паризька трупа італійської опери. ↩
Симон Бокканегра: опера Джузеппе Верді (1857), перероблена для міланської «Ла Скала» 1881 року; перероблену версію вперше показали в Парижі 27 листопада 1883 року (французький клавір, запис Bibliothèques de Paris). ↩