Середа, 26 грудня 1883

Скульптура. Я дуже втомлена, бо за роботою грала оратора й виснажувалася красномовством перед Клер та Ірмою, — це вона позує, кращого я не знайшла. Якщо я стану славетною і якщо хтось читатиме цей щоденник і судитиме родину з того, що я про неї кажу, або якщо назвуть цих людей дурнями, як я їх називаю, мені буде прикро. Сам кажеш чимало того, чого не хочеш почути від інших. А проте вони таки прикрі дурні. Мені довелося влаштовувати сцени, щоб не дати їм послати Клер на Різдво горностаєве хутро в коробці з білого атласу. Це нечувано, погодьтеся. А проте за інших обставин мама й тітка не дивовижніші за решту людей. Ці пані кажуть: Марі від надміру розуму дурна, вона надто велична й надто чесна, ми ж як усі, не казатимемо їй, що робимо такий-то подарунок чи такий-то крок, вона з цього сама втішиться й буде задоволена!! Вони це казали й часто собі це повторюють. Я велична й чесна, якщо хочете, але я також дуже розважлива й не вкладаю ні величі, ні чесності в речі, що зовсім цього не потребують. Ці пані ще й пасивно прискіпливі, вони стократ повторять те саме, що мене дратує, попри сто зауважень, і все це зі спокійним виглядом, наче я нічого не казала. Зрештою, вони вдають, що бояться мене, і поводяться зі мною, як із хворою... Зрештою, зрештою, зрештою то вони питають моєї думки про все, не йдуть за нею, дратують мене, дошкуляють, роблять дурниці, визнають їх, брешуть, починають знову, знову брешуть; визнають мій геній, ховаються від мене, щоб робити по-своєму... Вони несвідомі. О слов'янська расо, ось і ти. Чогось бракує цій дратівливій расі. Слов'яни мають дещо від усіх національностей, у них усі здібності, але, як би мені сказати, вони мають їх абияк, у якийсь невловний, дратівливий спосіб. [Замазано: люди, наділені грубими витонченостями] дурні й дотепні, словом, направду не знаєш, як їх визначити, вони як моя родина, вони неврівноважені, а проте... Зрештою, вони мені не до вподоби й мене дратують. А я? Я, певна річ, інша річ. Досить є людей, окрім мене, щоб лихословити про мене. Очевидно, що я приписую собі всі чесноти. Як тоді пояснити часті невдоволення, що їх я собі завдаю? Я пояснюю їх, кажучи вам, що маю всі чесноти, але не вмію ними користуватися. Це як із моїм талантом: Мікеланджело, Бастьєн, Божидар — я поєдную все, але воно ще не виходить на світло. Ну ж бо, кепкуйте, — Ви, моя люба, зазіхаєте на чужі володіння.