Понеділок, 24 грудня 1883

Тоні приходить сьогодні вранці. Він теж задоволений, холодніший за Жюліана щодо статуї, але задоволений. Я нагадала йому листа, якого написала, аби спонукати його судити мене в Салоні як невідому. Він відповідає, що все одно стоїть на слові «добре». Він хотів би, щоб у хлопчаках було більше повітряного огорнення... більше... Я тієї ж думки й зроблю це. Він славний чоловік, але вважає мене нездатною зробити «Святих жінок», бо я не вивчала драпувань у школі й бо не надихалася мікеланджелівськими позами. Природа більша за Мікеланджело. Бідолашка. Ця стара дурепа Енгельгардт завдала нам сьогодні ввечері жахливого хвилювання. Вона приходить десь о п'ятій (не на обід), а щоб прийти отак, мусила долетіти якась плітка до цього зацвілого середовища, гаразд. «Це тут квартал Монсо?» — питає ця стара недотепа. — Так, а що? — Та «Жіль Блас» надрукував, що в цьому кварталі є молода чужоземка, яка займається виключно живописом і яка вагітна від одруженого чоловіка. Вона, безперечно, сподівалася, що ми приймемо це на свій карб, — це була б нагода поплакатися на аморальність і ницість газети, яка тільки й уміє, що вигадувати тощо. Я обмежилася питанням: — А хто ця дівчина, відомо? — Ні, не знаю, це пані Томанська (така ж стара дурепа) мені розповіла, вона прочитала. І заговорили про інше. Не те щоб вона... і навіть із доброго пориву обурення вона прийшла про це сказати, але погодьтеся, що це зухвало й дурно... І це дурно... Ця дурепа уявляла, що ми почнемо обурюватися й що це дасть розмови й історії, які можна переповідати. Ні, рішуче росіяни... навіть добре виховані росіяни мають дурощі й грубощі консьєржок. Я сприйняла цю річ із якоюсь радістю. Аж надто потворний наклеп уже неправдоподібний, і, виказуючи грубу упередженість, він позбавляє всякої вартості й попередні наклепи. Мама й Діна пішли купити газету, я розгорнула її зі страхом, що зомлію, і прочитала такі рядки: «Надмірна повнота однієї молодої чужоземки, дуже високо поцінованої в паризькій gentry, стала предметом пересудів у вітальнях іспано-американської колонії. Згадана дівчина, яка обожнює мистецтва, ось уже кілька місяців відвідує заняття одного художника, що мешкає поблизу парку Монсо і який є винуватцем. Це б іще нічого, і лихо можна було б виправити, але цей розбивач сердець одружений;» Чи впізнали б ви мене? Я — ні. А, мабуть, це читали консьєржки, які зрозуміли все навпаки й запам'ятали тільки «вагітна», «чужоземка» і «живопис». Живопис! Хто ж це може бути? Це, мабуть, панна Башкирцева. Ні, це аж надто безглуздо. Слово честі. Великий, безсмертний Гоголь дивовижно відтворив ці характери у своїх описах російських містечок. Не те щоб ця газета не дозволила собі сказати найжахливіших мерзот, і якщо не цього разу, то дійде до цього, і це мене не здивує, вона цим живе, але отак вигадувати... Це просто дурість. І подумати тільки, що ця жахлива дурепа змусила нас пережити дві години хвилювання. А я ж так добре це сприйняла... Зрештою, ці старі рознесуть це всюди... На щастя, першою думкою кожної буде роздобути статтю, але це все одно прикро. — Це про неї хотіли сказати? — Ні? — Гадаєте? — А проте. Зрештою... Піп і Баґніцький на обіді. Вівторок, 25 грудня 1883 — Різдво. Нічого не зробила, крім начерку самої себе в дзеркалі.

Примітки

В оригіналі англійською: gentry — паризька «вища публіка», світська верхівка.
Gil Blas: паризька газета, відома сатиричними й часом скандальними колонками пліток.
Микола Гоголь (1809–1852): російський письменник, чиї твори — особливо «Мертві душі» та «Ревізор» — увічнили пліткарські, брехливі провінційні характери, що їх має на увазі Марі.